Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Вікторія Шевель

Вікторія Шевель

ВЕРЕДНІ

Літо в собі таке...
Посередні ранки...
Такі-сякі ночі-жриці:
стоять, довго дивляться,
в не-сновидіння — цицями...
То ти великим і вказівним
підкручуєш їм соски?!
Ніяковіють збуджені киці!..
Дряпають ледь зачату любов —
витанцьовують її на спицях
в петельнях смерті...
Ми теж— подерті...
Старенький диван
ховає зойки герані.
Темрява, в якій були скохані,
ковтає білого вірша.
Заточений ніж
в піту ранку нарізає кислиці...
Від сьогодні осінь
ти знову зрадиш медам...
Тричі одягатимеш золоті світшоти
у майстерні моєї самотності,
там, де вередні загусають
у варення з ожини...
І жоржини...
гойдають спогади
про таке-сяке...

-----

Відчуваю твій подих
у всіх музеях світу.
І думки твої посміхаються
краще за Мону Лізу,
хоч і зостаються
по той бік скла.
Дивлюся на них голосом.
Ніяковію від запитань
про особисте життя,
бо кордони минулих віків
штовхають у груди,
аби не стукала крильми...
Однак, я вже перепросила
в чужих околиць,
які відлюбили місто,
що знову й знову ітиму...
назустріч цілункам
твоїх слідів.

----

Він роззував її очима
аби пограти в таврійську гру:
спершу по п'ятдесят,
потім по сто,
а далі... накрило з головою.
Говорили про дітей, їхні ранки,
дні народження
і пасхальних чужих зайченят...
Упавші зі столу страхи
дозволили ніжності
потриматися за руки... І все.
Перегоріла блискавка закоханості.
Зносили ті двоє свої душі.
В головах.

___


"І am"

Літо його весни
виграло
повітряного змія
і злиняло.
В її настрою ламелі.
Злітаючи з катушок
на парасольці,
вона порубала
триголову
нісенітницю...
Содова Східниці
загасила
вологі хрипи
народженого
колись навзаєм...
Відтепер їхні
оновлені "I am"
бігатимуть
цілувалися
до бювету
вічності...
тої самої, що на
мінус першому
зашторила
замулену Лету.

ПІШЛА ПО ТОБІ

Пішла по тобі метричними
килимами.
Невідсканована (хочу!)
жодного разу.
Долоні гілок грали твоє
стакато
Загравання тренуєш...
до пульсації сказу.

Роздерто білизну.
Намацую градуси...
І в ліктики збудливі втискуєш
смайлики.
Любощі п'яні —
в пам'ять тактильну —
пафосно.
На згірках Венери цілуються
паводки.

ПОЦІЛЕНА

Лесі Мудрак

Замовчена!
Вишукує слова,
мов з літер
іншомовної
абетки...
Та їх в обміннику
купили конкурентки
хвилину як...
Чи Богу
данина?!
Закохана!
В лаванди фіолет
медів схиляє
запашні
секрети...
А сором яблук,
зірваних померти,
хвости самотніх
страчують
комет.
Поцілена!
Інакша, не така —
стихія — в сонячнім
тремтить
сплетінні...
Ховає гіркоту
твоєї тіні
жадана
чоловікова
рука.

----

НА ПОБАЧЕННЯ

В мурах — до останньої — заручниками.
Не уляжуться все,
безсовісні,
На повню. Щомісячно.
Порізно.
І над нами сміються,
мучениками.

Викручують сходи (терпи!
до вечора)
На Гончарну йдуть
перелякано.
Передумалося
усякого...
Це ж Поділ! Ти до котрої
тут, до речі?

Нарешті добралася
замикаюча —
Моє ціловане
поголів'я.
З понеділка займуся
здоров'ям.
Бо ця купа нервів не довгограюча.

-----

Скелети

Відчинила шафу.
Привіталася зі скелетами
і пішла варити каву.
Сьогодні питиму на одинці.
А щодо них... Домовилася:
від недавна вони — разом —
поскрипують суглобами,
цілують дверні ручки,
нюхають нашатир
і грають в покер...
до першої ліпшої згадки
про незмонтовану
love story.
І коли відмичка від старості
знаком відболілого питання
ввійде в мій хребет,
я облишу
розфокусованість відповіді
про значимість
завеликих розмірів відкриттів насподі суконь...
Візьму у співвідношенні —
один до... —
аміак з водою,
витру дзеркалу зачинені будні,
що мовчали отим смертним
про щасливого джокера,
І піду...
на запах діда, внуків
і гарбузової каші з молоком...
а ще — всього того,
чого не сховати
в чотирикутній
уяві
з жіночим
іменем.

ТЕМІНЬ

Твоє небо забулося, 
що таке світло і лежить 
у вимушеному положенні
посеред опочивальні,
терпне від холодної 
байдужості тіла. 
Ти продався давно вже  
твердій матерії, 
властивості якої 
кошлатити дійсність
і викручувати
гравітацію між нами. 
Я би врятувала тебе, 
взяла б на поруки,  
та лячно через ніщо і темінь, 
бо й зорі позамальовував, 
щоб не смикали думки 
про самопочуття  світу... 
світу, якого не мав.

УСЕ БУДЕ ДОБРЕ!

Твоя любов занадто висока.
Схиляється тільки тоді як усвідомлює,
що весь попередній досвід є ніщо
без падіння у ту,
яка заварює каву нецензурними словами Іздрика
і допиваючи каже "сука".
Її любов надто істерична.

Танцює в берцях незрозумілу чорну реальність,
відповідає, що дівчина в ній —
виключно біологічне та йде вбивати...
Ти знаєш як її повернути,
бо сам поцілив на згадку
й мовчки кинув "дурепа".

Одна порада, нічого не вимолюй у Бога —
його контузило ще у 2014.
Він кожному каже, що усе буде добре
і продовжує забивати хрести...
Просто злізь, піди й зроби їй дитину.
Для світла, сукні й високих підборів.
Тільки той один у ній знатиме
як покінчити з війною та початися спочатку.

P. S. Усе буде добре!

ТВІЙ ДОЩ 

             О. Козинцю

Твій дощ бентежить, надто вдосвіта.
Цілує ментолом перцевої м'яти.
Мої здивовані сонні погляди...
А я вагаюся — чи відпускати?

Обійми руками щастя мокрого, 
Прожиті щоразу наче уперше, 
Щезають в теплинь, шовком йокають.
І ягідна мить читається легше.

Літо ліпить вареники з вишнями 
І грає в класики з небокраєм... 
Хочеться знов твого — найніжнішого —
Холодних крапель-молитв із чаєм.

ЧИЛІ

Пекар-ботанік 
смажив
дозрілого чилі
в пательні 
у керамічних 
підборах. 
Чортики пристрасті 
влізли в пекло 
з надвору
і нагодовані 
смальцем 
впали безсилі. 

****

Тобі нагадають про мене хіба що меди
оті, із яких ніколи не виринала, 
бо не клялася любити. Просто кохала
і, навіть, опісля утечі до іншого  "ти". 
Мені нагадають про тебе сенсовні слова
з нотатника  снів і прохолодних Балканів, 
і дотиків смак на прикордоннім вокзалі... 
й поділена навпіл з морелі смола. 
А ця самовпевненість клята у стрічці  новин 
(бог крутить пальцем, каже:"Вони ненормальні!")
все заперечує. Хочу серед вітальні!.. 
Тобі нагадає про мене дорослим наш син.

 

Про себе.
Я, Вікторія Шевель, з'явилася на цей білий світ 11 квітня 1976 року, на Київщині. В НМУ імені О. О. Богомольця на медичному факультеті № 2 отримала вищу медичну освіту. Працюю лікарем. Маю три поетичні збірки: «У любові спокою немає» (2011), «Я хочу зливи» (2013), «Намистинка» (2016). Друкувалася на сторінках «Антологія сучасної новелістики та лірики України» (2015, 2017) та літературно-художніх альманахів «Скіфія — ЛІТО — 2015», «Скіфія — ОСІНЬ —2015», учасник міжнародних поетичних конкурсів від видавництва «Склянка Часу*Zeitglas», Всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні "Віршень" об'єднує міста (2018рік) Маю публікації на мистецькому web-порталі «Жінка – УКРАЇНКА». Наразі готую до друку поетичну збірку «Вулиця Квітів. № 113».
Вважаю себе відчайдушною, енергійною особистістю, яка змінює все і всіх навколо себе, в найкращому сенсі. Черпаю натхнення з постійно пульсуючих емоцій, що вібрують в нотатках мобільного телефону, бо зазвичай записуються на ходу.

*
Нагору