Я прощаю тебе за образи,
За колючі, як лезо, слова,
За різкі, нерозсудливі фрази,
Це лиш порох, пісок… Не душа…
Бо вона в тебе чиста і світла,
І вразлива, крихка мов кришталь,
Заховалась під накипом світу,
Що затиснув її наче сталь…
Я прощаю, бо знаю, минеться
І розвіється весь цей пісок,
Тільки прошу, відкрий своє серце,
Скинь із нього сталевий замок!
Знаєш в світі немає нічого,
Більш вартнішого за доброту,
І любов, що дарована Богом,
А все інше піде в пустоту…
Ти знаєш, я люблю…
Ти знаєш, я люблю, я так люблю…
Здавалося б, не можна так любити,
Щоби кістками відчувати біль твою,
В душі вогнем від сліз твоїх горіти…
Ти знаєш я не відала того,
Наскільки сильно в тобі проростаю,
Відкрила це для себе, тільки що,
Пишу оці рядки… Пишу й ридаю…
Ти знаєш… Не казала це тобі
Так часто, як мабуть, було потрібно,
Тримала під замком, отам в душі,
А ти казав, казав так часто, рідний…
І цим підносив серденько моє,
Понад буденними осінніми дощами,
Спасибі Богу, що послав мені тебе,
І поєднав нас душами й серцями…
Що я без тебе?
Що я без тебе, без твоїх очей,
Без того всесвіту в якому потопаю…
Як ніч без неба, місто без людей,
В якому мрії — привиди блукають…
Що я без тебе, — спека без дощу,
Холодна осінь без рясного падолисту,
Маленьке всохле деревце в саду,
Корінням вросле в землю кам'янисту…
Що я без тебе, музика без нот
Яка звучить не зовсім бездоганно…
А поруч із тобою ж до висот
Лечу на крилах щастя філігранно…
Сьогодні я така…
Сьогодні я така, бо я з тобою,
Без масок, макіяжу і прикрас,
І можу бути я сама собою,
І хай летить, і хай тікає час…
Сьогодні я така, бо ти зі мною,
Бо у твоїх очах я незвичайна
І крила сильні, і не зморені журбою,
Бо я не просто жінка, я кохана.
Сьогодні я така, бо ми обоє,
Тримаючись за руки міцно — міцно,
Ідемо впевнено стежиною одною,
Так просто, філігранно, органічно…
Помовчимо…
Помовчимо… Як завжди, наодинці
Тихенько ввечері вмостившись на дивані,
Про те каміння що зібралось у торбинці,
Там у душі й наносить гострі рани…
Помовчимо … і стане легко зовсім,
Окутає надії павутиння…
Дивись, там за вікном вже майже осінь.
А у повітрі віє ще цвітінням.
Помовчимо, торкаючись серцями,
Прислухаємось до серцебиття,
Помовчимо і тиша разом з нами,
Наповниться акордами життя…
Помовчимо… усе мов на долоні,
Твоя душа так ніжно обіймає…
І не лякає сивина на скронях,
Бо душі наші у мовчанні розмовляють…
Я мрію, щоб і він щасливий був…
Я поруч… Біля мене завжди ти,
А він залишився в минулому, далеко,
Де спогадом дороги заросли,
Де бездощів'я і суцільна спека…
Я поруч… Та і він уже не сам,
Радію, бо у нього є дружина,
Я вірю, що розгладиться той шрам,
Який йому на серці я лишила…
Я поруч… Я люблю тебе, а він
Її кохає, — вірити в це хочу,
Хай Господь посилає щастя їм,
Хай радістю сіяють їхні очі!
Бо я тут, поруч, біля тебе йду,
Ми вдвох окрилені йдемо з тобою,
Я мрію, щоб і він щасливий був
Щоб були й в нього крила за спиною…
Бо ми з тобою половинки дві,
Ми мали бути разом, він зрозуміє,
А час зітре образ гіркий наліт,
І світло у житті його посіє…
Галина Британ (Вітів) народилася 12.11.1982 року в селі Стрілки, Старо–Cамбірського району, Львівської області. В 1999 році закінчила Стрілківську середню школу. В цьому ж році вступила в Самбірський педагогічний коледж імені Івана Филипчака, закінчила коледж в 2003 році, отримавши спеціальність вчитель молодших класів та іноземної мови. Також навчалася в Тернопільському державному університеті імені В. Гнатюка.
З 2003 по 2007 рік працювала керівником гуртка образотворчого мистецтва « Світанок» в Львівському БДЮТ.
Писати вірші почала з 6 років. Просто говорила віршами…
Друкувалась у дитячих журналах «Тарасик», «Колобочок», в збірках дитячих казок, має свій канал на ютубі «Торкаючись сердець» де читає свою поезію під музичний супровід https://www.youtube.com/channel/UC4SFrGkRfSwLXdpdh7IhdVQ
Зараз працює сценаристом на дитячому каналі «З любов'ю до дітей»
Проживає в м. Борислав, Львівської області. Одружена, має синочка 9 рочків.