Класика Поезія Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Сергій ЛАЗО

Сергій ЛАЗО

МОЖЛИВО…

Можливо , це була не ти,
Можливо ти, але не справжня,
Така, що не дає, а дражнить,
Така, що йде й не хоче йти.
Можливо і не ти, а хто ж
Прошелестів її вустами,
Прикрасив вулицю домами
І ліхтарі жбурнув уздовж.
Можливо і не ти… Тоді
Чому не видалось впізнати
Тебе як осінь — жовті шати
І сплески кроків по воді.
Навпомацки, колись, мерщій…
Можливо і не ти, можливо,
Проте як схоже плаче злива
І витанцьовують дощі…

***

Ти не звідси, ти здалека.
На яких пливла вітрилах,
З тих країв, де в серці спека,
Де життя дарує крила?
Ти не звідси, ти не звідси,
До таких очей не звикнеш,
Наче зірка в темній річці —
Де з'явилась, там і зникнеш.
Привітаєш світлом раннім,
Сутінків торкнешся лише,
І ні слова на прощання
Не залишиш, не залишиш.
Квітами тебе малюю,
Фарб і кольорів не треба,
Так піднесено цілує
Тільки ангел серед неба.

***

Помилка тягарем стає важким,
Неначе фальш у зіграному блюзі,
Як посмішка загублена будь-ким,
Й уста що мимохідь цілують друзі.
Вже руки наші — суто для стискання,
І рот — для обіцянок невагомих.
І доторк пальців, й дотик обіймання
Стає дедалі майже незнайомим.
Розміняні на паперові днини,
Самі собі належати не в силах,
Не знаємо, які ми і чиї ми
В чужих під'їздах, спалених квартирах.
І тільки ти для мене свіжий вітер,
Хоч жовте листя й кружить без упину…
Спасибі долі, що ти є на світі,
І день — як рік, коли життя — хвилина.

***

Ми сиділи в кав'ярні край неба.
Базікання друзів, вино, сигарети.
Сміялись,
хтось був напідпитку.
Схилившись, вона стиха мовила:
— Вибач, але не з тобою сьогодні я піду додому…
Нічого не сталося,
вечір як завше,
Всі сиділи в кав'ярні край неба,
Не почувши плачу
Одного самотнього серця.

***

Весь сум в одних очах.
Вони — мої.
Передчуття розлуки.

ЛИСТ

Біляві проліски вкладу в пустий конверт
(У березні я випросив їх в когось,
щоб піднести тобі).
Насиплю снігу,
що не розтанув на летючих віях,
І наморозь на гронах горобин,
І зірку, яка поки ще без назви.
Ще — кроки нетерпіння і жаги,
Ще падолист,
немов відбитки пальців
Осінніх на бруківці…
(Теж вкладу).
І стукіт серця,
той, перед дверима.
Ще — неквапливість під рясним дощем
Удвох
для двох
і серед парасольок…
Славетне місто, де нас від усіх
Невпізнаність незримо боронила.
Ще два цілунки:
перший і останній,
Чи той, що став останнім…
Ти чуєш,
то моя любов
В твоє вікно постукала тихенько.

***

Жара спАла.
Вже віє осінню.
Пронизлива свіжість із пахощами вересня.
Вдень ласкаво й тепло, немовби ще літо,
Яке залишає, як жінка —
Без запитання, чи ти того хочеш…

***

Ми тебе підождем
Під дощем.
Я і сум.
Я і стомлений вечір.
Я і ніч, що спадає на плечі.
Я і сон.
Ми тебе підождем.
Це нічого, що вітер в лице,
Що ця осінь, холодна й плаксива,
У калюжах вже й наморозь сива.
Якось буде —
Минеться і це.

***

Ну що ж — богема то богема:
Ні відчаю, ані страху,
Розбиті вщент усі проблеми,
Танцюймо сальсу на даху.
Мансарда, сутінки, гітара,
Вогнів цілуючих регата,
Давай скуштуємо напару
Цей захід з присмаком мускату.
Крикливі маски — виклик тиші,
На карнавалі ми — трофеї.
Все, що в житті було раніше,
Не має значення. Ти — фея.
Все решта — вернісаж фантазій,
Дощ, що пустує на бульварі…
Я голкою твого екстазу
Приколотий в рудий гербарій.

***

Коли говоримо "прощай",
Потроху вмираємо.
Від прощання до прощання
Нас все менше і менше…

***

І справді незбагненна ти…
Говориш — просто янгол.
Смієшся — чисто янгол.
Дивишся — наче янгол.
А ув очах чорти.

У БОТАНІЧНОМУ САДУ

Білява панянка налаштувала гамак і невагомо зависла поміж дерев.
Навпроти на лавці літній чоловік в окулярах
махав паперовими крильми своєї газети.
Білявка гойдалась, диригуючи ногою,
Газета перетворювалась на чистий аркуш —
Всі літери перебрались на рожеву білизну,
а спідницею заволодів вітер…
Що за новини вичитували окуляри з передовиць бікіні?..

КОХАЮ

Купаюся у музиці твоїй,
В мелодії дощів зеленооких,
Живу, пливу у музиці твоїй,
По хвилі вуст, які торкнув неспокій.
Розчулююсь в теплі долонь твоїх,
Серед пелюсток пальців білосніжних,
Розчулююсь в теплі долонь твоїх,
В словах твоїх, закоханих і ніжних.
Солодкий щем у згадці, що ти є,
Що просто йдеш по вулиці знайомій,
Солодкий щем у згадці, що ти є,
Землі тяжіння й неба невагомість.
Я п'ю тебе, джерельну і стрімку,
Твого волосся й вітру рівновагу,
Я п'ю тебе, пекельну і п'янку,
Я п'ю й не можу вгамувати спрагу.
Тебе різьблю із тисячі ознак,
Із безлічі прикмет, що сам не знаю,
Тебе ліплю із подиху… і так
Тебе кохаю.

***

Радість із сумом — як два крила,
Які наді мною розкрились,
Хочу я захворіти, щоб ти прийшла
І в головах тихо схилилась.
Хочу я, щоб мости не згоріли дотла,
І самотність не тисла груди,
Хочу я захворіти, щоб ти прийшла
І більше не йшла нікуди.

***

Ще далеч світлою була,
Бездомна зірка ледь жевріла,
Вже захід догорів дотла,
А ніч повік ще не стулила.
Занурювався день у синь,
Багрянець небом став котитись,
а ми, як світло і як тінь,
Злились, не в силі розлучитись…

***

Не ходи за мною слідом —
Тяжко падати зі скель,
Я від тебе геть поїду
За всі тридев'ять земель.
Поза море, поза небо,
А чи пішки, а чи вплав
В ті країни, де про тебе
Ще б ніхто-ніхто не знав.
Де нарешті буде спокій,
Шанс належати собі,
Не врятуюся я, доки
Ностальгія по тобі.
Геть туди, де сліз немає,
Де ні болю, ані ран,
Де ще більш вогонь палає
Інших пристрасних оман.
Гримну у серцях дверима,
Понесуся на коні…
………………………….
Ти всміхаєшся очима
І підморгуєш мені.

***

Ну що ж —
вже не збираюся в дорогу.
Я рву квиток, я повертаюсь знову.
Ти мовила —
і повна перемога —
Ти стиха мовила одне єдине слово.
А скільки було справ, таких важливих!
Здавалося, без них не обійтися,
Не їхати —
здавалось неможливим,
А ти прийшла і мовила:
"Лишися".
І я лишився.
Кинув все на світі.
А ти мені сказала наостанку:
— Коханий, ми поводились, як діти,
Пробач, але це я поїду зранку.

***

Присмак губ твоїх горіхових
Пригадати не вдалося.
Добре, добре, що поїхала,
Бо мені йти б довелося…

МРІЇ ПРО ТЕБЕ

Кожен день опівночі
З півдня і від півночі
Вітер.
Наша зустріч знов на небесах.
Я не знаю, де ти є,
Але скажуть все про те
Квіти
І старий нагрітий сонцем дах.
Зірку знайдемо опівночі на небі,
Щоб вона з'єднала нас —
Мрії про тебе…
Наче риби в глибині,
Дні мої і сни твої
Сині,
І вишневий дотик вуст твоїх.
Мандри у минулий час,
Все про нас і не про нас
Лине.
Я до щастя звикнути не встиг.
Мрії про тебе…

***

Ти слухаєш і не чуєш
(Яка гроза пророча!),
І я говорю так чуло
В розгублені твої очі.
І я говорю так глухо,
Погладжуючи по плечу…
Не слухай мене,
Не слухай!
Послухай, як мовчу.

***

Тобі як завше просто ніколи,
Тому і я для тебе — «інколи».
Твоє життя летить захмарно,
І я у ньому — постать марна.
Зніяковіла та химерна
У шарудінні слів манерних.
Знак запитання.
День останній.
Якого кольору кохання?

***

І знову листя, знову осінь,
Калюжі й повінь без кінця,
Зі мною знов різноголосся
Твоїх очей, твого лиця.
Опівдні вулиці нечулі,
У вікнах світло інших сфер,
Знайомий слід, як слід від кулі,
Твій силует поміж портьєр.
Знов хтось тихенько посміхнувся,
Неначе поряд ти пройшла,
Відчув, хоча й не доторкнувся,–
Я знов люблю. І ти була.
До шибки лобом притулюся,
Дивитимуся на дощі,
На дім в рудому капелюсі,
На листя в мокрому плащі.
Як дивно: день — і жовті вікна,
Знов сутінків по небу мла,
Що залишилося — не зникне.
І я люблю. І ти була.

***

Не заховатися від злив,
Чим допоможеш?
Я іншу,
іншу полюбив,
На тебе схожу.
Як вирок — "ні",
пророче "зась"
Кожна клітинка,
Я не у тебе закохавсь,
А в іншу жінку.
Обидва кинуті весла
Напризволяще,
Хотів, щоби вона була
За тебе краща.
І все.
По всьому.
І війна.
Хто зна, чи зможу…
Скажи, навіщо так вона
На тебе cхожа…

НЕ ЙДИ

Як холодно без тебе, сумно як,
Розбилися заплаканії вікна,
З тобою бути — мій таємний знак,
Без тебе жити аж ніяк не звикну.
Як холодно, коли тебе нема,
Здається, що й від сонця не воскресну,
У серці залишилася зима,
А над тобою вже кружляють весни.
Як холодно, без тебе все біда,
Непрошена сльоза біжить по скроні,
Життя лилось, лилось, немов вода,
Крізь наші дві розведені долоні.
Не йди…


ТИ ПОДОБАЄШСЯ МЕНІ

Серед спеки ідуть дощі,
Серед ночі яскравий день,
І відлуння твоєї душі —
Лише спогад моїх пісень.
По заметах за кроком крок,
Через квіти до тебе вплав,
Все чекаю на твій дзвінок,
Все сказав би тобі, сказав:
Ти подобаєшся мені,
Я по вікнах тебе малюю,
Не кажи мені, не кажи
Лише слово "ні".
Ти подобаєшся мені,
Можна, я тебе поцілую,
Не кажи мені, не кажи
Лише слово "ні".
І не хочу, а все шукаю,
Знаю, боляче нам обом,
Та чим більше тебе забуваю,
Тим частіше разОм, разОм.
Що робити мені з собою,
Чи побачу тебе, хто зна,
Я з тобою, завжди з тобою,
Коли навіть тебе нема.

НІ ОБІЦЯНОК, НІ ПРОБАЧЕНЬ

Іще два тижні і запалає
Пожежа сонця у жовтім клені,
Я все чекаю, тебе чекаю
У платті шовковім і зеленім.
Хоча б на мить. Хоча б на хвилину
Спинити час і тебе, серпневу,
Моя біда і твоя провина,
Що наше щастя розтало в небі.
Я вперше не чекаю осінь,
Бо з неї в літо не повернутись,
І вітер грає твоїм волоссям,
А я не можу і доторкнутись.
Ні обіцянок, ні пробачень,
Все сталося само собою,
Слова набули нових значень —
Ми ж не змінилися с тобою.


Сергій ЛАЗО — творча людина з України (Тернопіль-Київ), особистість, яку охрестили «людиною-оркестром». А як інакше назвати людину, яка водночас поет, драматург, музикант, співак, композитор, продюсер, модератор культурно-мистецьких імпрез? Серед виконавців його пісень чимало відомих артистів.
В народі кажуть, людина у тому віці, у якому себе відчуває. У якому віці людина, яка формулює свою біографію наступним чином?
Народився.
Вчився.
Виріс.
Був.
Не належав.
Не притягався.
Не мав.
Писав.
Поки живий.

Так представлявся С.Лазо в одній із своїх перших книжок, такий він і сьогодні: іроничний, непередбачуваний, дотепний, закоханий у життя.
Сергій Лазо широко видається, автор 19-ти книжок і шести дисків. Його твори перекладені на англійську, німецьку, італійську, польську, грузинську мови, деякі увійшли до антологій Росії, США, Швейцарії, Австралії.
Член НСПУ, лауреат літературної міжнародної премії ім.Г.Сковороди. Заслужений діяч мистецтв України.
Любить живопис, сучасний балет і подорожі на повітряній кулі. Великий шанувальник джазу.
Уважний до своїх читачів, слухачів і надіється на щиру взаємність.

*
Нагору