Любoв Дoлик
Що за щастя — не знати нічого,
що за диво — німіють думки.
Ми удвох у молитві до Бога —
просто щирі, смішні дітваки,
ті, що вперше торкнулись руки
у промінні кохання земного...
Про що говорить сніг
Знаєш що?
Ми не маємо права.
Сипле сніг на траву бажань.
підморозило слід недавній
нерозлучності
інь та янь.
Знаєш, краще мовчи.
Бо тихо.
Бо говорить
лиш білий сніг :
як в долоні мої
ти дихав,
як летіли
в стрімкому сні,
як твою
зігрівала руку
моїх пальців
бліда печаль.
Ми не маємо права.
Послухай
тихий шепіт
білих
мовчань.
Осіння пастель
Верба
посивіла,
поблідла, постаріла,
зсутулилась-зігнулась до землі.
А небо виціловує зомлілу
долоню поля...
В синьому гіллі
гойдає клен
поснулі жовті зорі,
і павутинка тихої журби
летить за вітром,
у небесні хори
над тілом
посивілої верби...
Пам’ятка
Я залишаю цю осінь
собі на пам’ять.
Ні, заховайте, будь ласка,
фотоапарат.
Запам’ятаю (сама!)
череп’яний уламок
сірого неба,
кукурудзиння ряд,
річку спустошену,
поля шорстку долоню,
церкву далеку на обрї,
клен-смолоскип...
Зам’ятаю цю осінь —
прозріння бездонне,
горло, що стерпло,
і цей найсолодший
схлип.
Ностальгія
Дерева зустрічають холод голими...
Василь Шкляр
Дерева зустрічають холод голими,
лише сосна стоїть в зеленій глиці.
І височінь спливе прозорим голосом,
і — стане піснею, яка тобі присниться.
І під сталевим небом ти прокинешся,
в листо-падо-во-від-горілім світі...
Тонкою прохолодою на вилицях
торкнеться спомин — губ,
вчорашніх, літніх...
Жовтороте
Розстріляйте
в мені цю любов
пташеня жовтороте, потворне
бо воно щодня
по крихтах мене з’їдає
забирає
мене в себе
і коли доросте до крил
я вже буду у ньому
і полечу
і тоді вже ніхто
нас не зловить
мене
і любов мою прекрасну
Береги
Береги
не зійдуться ніколи.
Всохне річка
глибоким шрамом —
тільки стрімко
і високочоло
далі бути їм
берегами...
Їхня єдність —
як сонце в небі
ходить з місяцем
понад світом.
Їх самотність
розірве греблі,
вирве землю,
каміння...
Літом
будуть верби
тягнути руки
і сплітати
для втечі коси...
Береги —
то листи з розлуки,
що забути не можу
досі...
Жіночий секрет
Молодшаю
із кожною весною —
і зовсім не потрібен
макіяж!
Молодшаю,
розпростуюсь травою,
бо я найкраща,
найгарніша я ж!
Молодшаю,
бо серце
розуміє,
що всі дрібниці —
то в дорозі пил.
Найголовніше —
щоби у зіницях
щасливе сонце
набирало сил!
Притягання
Як сонце — до неба,
як вітер — до хмар,
як річку — до моря,
як дівку — до чар
так вперто притягує
очі твої
моя тиха мова,
моє вперте “ні”...
Ти не знаєш — чому?
Щовечора ніжно
цілую тебе
вже сонного —
наче щовечора
прощаюся...
Щоранку обіймаю тебе
теплого і розімлілого —
як востаннє —
запам’ятати
цей дотик тепла...
День — вихором.
Справи — вихором.
Сварки — звичні.
Слова, мов вагони,
однакові й ті самі —
щодня, щодня, щодня...
А увечері несу свою втому
до ліжка, де — ти. Спиш.
І знову цілую тебе — як востаннє...
Ти не знаєш — чому?
Жовта ніч
І жовта ніч,
солодка жовта ніч —
немов льодяник —
після новоріччя...
Геть сльози, гіркоту,
і сумнів — пріч!
цілунком
доторкну
твоє
обличчя
в солодку ніч
опісля новоріччя...
Метаморфози
Метаморфози:
з пуп’янка — у квітку,
з хвостатої ікринки — в жабеня,
з конячки втомленої,
загнаної –
в жінку...
Любов
метаморфує світ щодня.
Просто осінь...
Просто осінь, коханий, поставила жовті печаті
на листи і слова, на повітря блакитного вдих.
Просто осінь, коханий, найкраще уміє літати
із усіх.
Ми зберемо в долоні схололі відбитки літа,
ми вдихнемо це небо і срібний крайобрій днів.
Ми згадали? — ми знали? — уміли насправді любити? —
так чи ні?
Придивись — то не осінь — то очі мої і коси,
то у серці нуртує шалене бажання — будь!
Придивись — то не осінь — то вітер притулку просить
обпікаючись нашим нестримним
шаленством губ!
Відлуння
Загусає, скипає хмарами
твоє відлуння .
Я так довго тобою марила —
порятуй ня...
Заплітала я коси мріями,
цвіт-веселиком.
І не знала, що час поміряно
на метелики...
Подаруй
Подаруй мені музику тіла!
Подаруй мені казку дотику!
Щоби серце від щастя зомліло,
щоб не знала я —
де ми?
і хто це тут?
Щоби світ відлетів поза обрій,
ми — розтанули в сонці обіймів.
Щоби в долю по краплі (як добре!)
Наливалося щастя повільно!
|