Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

William Shakespeare

William Shakespeare.
Sonnet 130


My mistress' eyes are nothing like the sun;
Coral is far more red than her lips red:
If snow be white, why then her breasts are dun;
If hairs be wires, black wires grow on her head.
I have seen roses damask'd, red and white,
But no such roses see I in her cheeks;
And in some perfumes is there more delight
Than in the breath that from my mistress reeks.
I love to hear her speak, yet well I know
That music has a far more pleasing sound:
I grant I never saw a goddess go;
My mistress, when she walks, treads on the ground.
And yet, by heaven, I think my love as rare
As any she belied with false compare.

Ігор Костецький
(бароковий стиль 17 ст.)

Од слонця ніц в очах моєї пані,
Кораль ружанець рожевіш од губ,
Кгдиж сьніекг єст бялим –
в неї перса тьмяні,
Кгдиж влос єст дротем –
з дроту в неї чуб;
Дамасці ружі, білі і червоні,
Зась видівєм – не в неї на щоках,
І більш приємні вшелькі інне воні,
Ніж подиху моєї пані пах.
Люблю я слухати, кгди розмовляєт,
Хоч музика миліші звуки тче:
Не зрівєм, як богиня походжаєт –
Моя ж бо пані, йшовши, грунт товче:
Та, пробі, дорожу моїм коханням,
Як та якась – брехливим порівнянням.

Дмитро Паламарчук

Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжніший за її уста,
Не білосніжні пліч її овали,
Мов з дроту чорного коса густа.
Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди, –
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої – цілком земні.
І все ж вона – найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.
1966

Остап Тарнавський

Моєї пані очі – не як сонце;
Від губ її червоний більш кораль.
Як білий – сніг: грудь в неї сіра чом це?
Як волос – дріт: то в неї звій спіраль.
Я бачив шовк троянд: червоний, білий;
Не бачу рож цих на її щоках.
Парфумів запах більше мені милий,
Ніж віддих, що димить в її устах,
Люблю, як розмовля вона, хоч знаю,
Що музика дає ще кращий звук;
Не бачив я богинь, як ходять в pаю,
Моєї ж пані хід – незґрабний стук.
Та все ж незвичне це моє кохання,
Споганене від фальшу порівняння.
1992

Дмитро Павличко

Моя кохана – не сяйна, як сонце,
Не схожі на корал їі уста,
Її коса – не злотне волоконце,
А чорнодроту плетінка густа.
У неї теж не білосніжні груди,
І щоки – не троянди запашні,
Моя кохана дихає, як люди,
А не пахтить, мов квітка навесні.
Люблю я голос милої своєї,
Хоч то й не музика, що серце рве;
Живyrь на небі божественні феї,
Моя кохана на землі живе.
Та найвродливіша вона між тими,
Кого влещають віршами пустими.
1998

Наталя Бутук

Не схожі на сонце коханої очі;
Корал за палкі червоніший вуста;
І груди – не сніг – радше видиво ночі;
Волосся, як дріт, – смоляна чорнота.
Не бачив троянд ні червоних, ні білих
В єднанні чудовнім на юних щоках.
І подих не пахне, і тіло, як тіло, –
Не хвиля парфумів бентежно-пахка.
Я б слухав весь вік її мову чудесну,
Хоч музики звуки для серця миліш.
Не знаю, як ходять богині небесні, –
Ступає владарка моя по землі.
Та я присягатися небом готовий,
Що цих порівнянь не потрібно любові.
2001 (2008)

Анатолій Шостак

У любки очі сонцем не блищать,
На колір – не коралові вуста,
Не білогруда, а руда на масть,
Коса – дрітка, покручена й густа.
Троянди я дамаські споглядав,
Та в любки щічки так не пломенять;
Звичайно пахне шкіра молода,
Хоч нас і кращі запахи п'янять.
Люблю, коли балакає вона,
Хоч музика приємніша мені;
Хода богинь допевно ж неземна,
А кроки у коханої – земні.
Та, присягнусь, – миліш вона в красі
За тих, що марно хвалять їх усі.
2005

Станіслав Нечаїв

Не схожі на сонця мєї пані очі,
І губи не такі червоні, як корал,
І колір я грудей на сніг змінить не схочу,
І чорним волосом покрита голова.
Дамаські бачив білі та червоні ружі,
А на щоках не бачу руж таких;
Є більше насолоди в деяких парфумах,
Ніж дихання, що від коханої пашить.
Розмову її слухати люблЮ та знаю,
Що музика на слух миліше все ж мені,
Не бачив я ніколи, бОги як ступають,
Коли ж гуляє пані – ходить по землі.
І все ж, моя любов не тав, я присягаюсь,
Кого брехливо і фальшиво порівняли.
2007 (останній з 32 вар.)

Георгій Пилипенко

Хай не сонця ті очі дивовижні,
І хай вуста тьмяніші, ніж корал,
І перса аж ніяк не білосніжні,
І для волосся не знайду похвал.
Чоло у неї – не троянда біла,
Щока не червоніє, мов гранат,
П'янить мене природний запах тіла,
Хоч гірший, ніж парфумів аромат.
Для вуха мило голос її грає,
Хоча миліша музика мені.
І янголом її не називаю:
Моя красуня ходить по землі.
Її краса природне має вбрання –
Тут зайві всі фальшиві порівняння.
2010

Віктор Марач

Ніщо супроти сонця її очі,
З коралом не зрівняєш губ жагу,
Не білосніжна шкіра перс дівочих,
Волосся ж – дріт, що сплівсь в косу тугу;
Я бачив роз пелюстки незрівнянні,
Та на її щоках не знайдеш їх,
Й нема нічого в запаху й диханні
Від аромату квітів лугових;
Приємний в неї голос, але нині
Звучить для мене музика миліш;
Не бачив ще, яка хода в богині,
Кохана ж по землі ступає лиш.
І все ж вона собою тих затьмить,
Що ідеалом нам здались на мить.

Іван Редчиць

В її очах немає сонця блиску,
І в неї не коралові уста,
Не білі груди, смаглі, як навмисне,
Й коси важкої дивна чорнота.
Троянд усяких квітне скрізь багато,
Але не квітнуть на її щоках,
І дух її не з пахощ рути-м'яти,
Бо саме так замішаний цей прах.
До серця голос, як вона говорить,
Хоч музика ще в ньому не звучить,
Хода в богинь теж, певно, не бадьора,
Кохана ж не ступає у блакить.
І все ж, клянуся, що вона миліша,
За всіх оспіваних в нещирих віршах.
2016
***
(З колекції Віталія Радчука)

*
Нагору