Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Анна БАБІЧЕВА

Анна БАБІЧЕВА

Зітри мене у порохи

задирай мої спідниці
тримай мої руки найміцніше як тільки можеш
стискай мої легені
ламай ребра
стирай мене в порохи
роби мені боляче навіть коли пручаюсь
здирай лак із моїх нігтів
змивай фарбу із мого волосся
відривай накладні вії
роби мене природньою
здирай з мене простирадла
вкривай мене собою
дихай мені у шию
виривай мої аорти
розвивай надприродні здібності
стрибай зі мною у прірви
затоплюй наших сусідів
шторми мене своїми питаннями
мороч мою голову
стирай мене в порохи
я відповім подихом
мовчанням коло вівтаря
та підписом в рагсі
я відповім чистими скатертинами
гарячим обідом
та олександром
що народиться роки за три
я буду відповідати мовчанням
киплячими кастрюлами
та побитими шклянками
громом у погляді
буревієм у диханні
спокоєм зовні
лиш зітри мене у порохи
і з мене стирай зайве

Святи

і саме тоді коли він заплющує очі тобі сняться його ж сни
тобі сняться його зіпсовані криком ночі обійми і "ще кілька днів до весни"
тобі передаються його брудні думки його стрімкі потоки і гірські холодні рікі
ти знаєш від чого він приймає снодійне і навіщо у нього в шафці сильнодіючі ліки
і саме тоді коли він уявляє ваше спільне щасливе майбутнє
ти відкриваєш для себе нарнії і нові світи
святи його поки він ще говорить щось непогане і путнє
поки він ще не втратив себе.
святи.

Яблука

у нас до недавна було гарно
а сьогодні яблуками гнилими
смердить моє тіло
я пахну особливо
у нас було гарно
ми говорили про дрібниці
відкриваючи надзвичайні
скарбниці
розповідаючи таємниці
освітлюючи темниці
у нас до недавна було гарно
ми їли пахучі яблука
у твоїй була моя рука
а потім "нас" не стало
і яблука почали гнити
вже у мені
я хочу ще трохи жити
дозволь мені


Листопада-ми

твій час вимірюється днями і годинами
мій же осенями - важкими осінніми днинами
мій же терпінням, хворобами, та кількістю прочитаних книг
я повністю помираю в них
мій - кількістю жовтого й червоного листя на аллеях
мій - незавершеними фаєрплеями
мій - невідомими відкриттями
та недосказанними словами

твій час - грошовими одиницями
мій же - містами
країнами, околицями
вулицями, континентами,
кілометрами
недрами
не дра-ми
ми
без драми
ми
свободами
ми
крізь брами
ми

а коли нарешті литопада-ми
то я буду листям у твоєму дворі
і ти не порахуєш скільки мене
у тобі

Сонце

можливо колись, коли наше спільне сонце буде у зеніті
ми зможемо сказати все про що колись думали
про дивні солодкі запахи у нашому теж спільному повітрі
про знайдені нами таємничі руни
про дотики випадкові у маршрутному таксі
в ті рідкісні моменти коли воно майже пусте
про ранкові посиденьки на прохолодній росі
про те на скільки його волосся густе
можливо відкриємо таємниці снів
про які зовсім не було нагоди поговорити
виявиться що нестача слів
дуже різко може все змінити
ми поговоримо про заплющені очі
і що в такі моменти бачаться найдивніші візерунки
про даремне просидженні весняні та літні ночі
про чиїсь залізні серцеві обладунки
про відкриті обійми яких у нас було надбагато
про приємні моменти у головних ролях з вітром та весною
про відчинені нишком вхідні до твого будинку ґрати
щоб нарешті за довгий період побачитися з тобою
про приємні повідомлення о третій годині ночі
про дивні дзвінки на які ми найчастіше не відповідали
про те що кожен із нас коли виросте робити хоче
про те чого раніше й не знали
ми будемо говорити поки сонце знов не стане на своє звичне місце
а потім просто будемо лежати під відкритим небом
перемиваючи у думках одне одному кістки
бо ні про що інше я не можу думати. крім тебе.

Над дахами

між двома сонцями підпаленими сірниками
десь де літали нікому не знайомі ворони
між маленькими львівськими дворами
звучали його баритони

дахи нагрівались та запалювали щойно випрану постіль
сонце відблискувало від вже іржавого покриття
ми із ним кохали кілька разів поспіль
ми із ним проживали чергове гнійникове життя

потім крізь місто та лісостепові зони
він повертався потягом у свій власний світ
через щойно политі літнім дощем газони
повз рясно зелиних придорожніх віт

він часто дзвонить і каже надзвичайні речі
коли вже ковтає останні ковтки вина
саме тоді я хочу обійняти його чоловічі плечі
вдихнути простору його сповна

часто коли сонце заходить за наші з ним горизонти
він розповідав що червоні небеса
ті про які писала шарлота бронте
творять із ним чудеса

я вже не знаю чи він ще колись повернеться
щоб нагадати мені скільки під покрівлею жило ластівок
але вірю що він дізнається про що йдеться
з надісланих мною кожного тижня листівок

до кожного заходу сонця і кожного погляду в очі
я буду дарувати йому моря/ океани тощо
я буду осяювати йому найтемніші ночі
якщо він звісно захоче

а дах мого будинку давно наді мною сміється
він бачить кожні мої нервові кроки до нього
йому чомусь дивно здається
що все це "кохання" варте того

щоб я недосипала ночами
говорила всілякі нісенітниці
та проходила повз важкі залізні брами
даючи собі даремні обітниці

між двома сонцями підпаленими сірниками
ми часто ходили тримаючи одне одного за плечі
або літаючи над майже невагомими дахами
ми чинили дуже дивні речі.

Вітер

вітер гойдає наші вітрила. змінює напрям подихів
одного разу, коли я любила, він змітав землю від порохів
вітер він вільний, наче птах сизокрилий
йому вистачає подиху, у нього невичерпні сили

вітер куйовдить твоє волосся, памаранчеві пасма витають в повітрі
із вітром нам по дорозі, у нас обох очі хитрі
вітер він свіжими хвилями, робить так, щоб ми вірили
не розділити нас милями, не роз*єднати містами, вирами.

вітер він наче оксамитовий дотик, ніжніший від твого погляду
і не потрібно ніяких екзотик, ніякого суттєвого догляду
вітер нестримний, пристрасний, у вирі танцю кружляє світом
не половинний - цілісний, танцює із іншим вітром

наші вітрила знищені, знешкоджені, штормом розірвані
а ми ще з тобою не прощені, стрибаємо між двома прірвами
наші судна затоплені, втрачені компаси й карти
але я відчула сьогодні вітер. воно було того варте.

Неідейні документалки

він дивився неідейні документалки
провальні кінофільми
дешеві ролики
кохав їх занадто палко
полюбляв мімів
вживав анаболіки
а я не розуміючи його сутності
дивувалася кожному погляду
він ходив оголоний у моїй присутності
після чергового перегляду
а я все намагалась знайти хоч трішки змісту
а він взяв і поїхав від мене
дивитись свої документалки
за місто


Анна БАБІЧЕВА
Hародилася 20 жовтня 1994 року у Львові, зараз навчається у Варшаві.
автор поезії, співзасновник молодої львівської творчої організації "Hide & Seek", організатор літературних вечорів, концептуальних квартирників, природників, дахівників. Трохи поет, трохи малярка, трохи фотограф і просто щаслива людина.

*
Нагору