Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Юлія МАРИЩУК

Юлія МАРИЩУК

***

хочу чути твоє дихання
твоє дихання важке і легке як життя як кожен крок
назустріч тобі як кожен крок від тебе відчувати
в волоссі своєму
теплий вітер він блукає бездоріжжям обличчя мого шиї плечей грудей й примушує
до втечі довгі вервечки маленьких мурашок караван мурашок
нав'ючених ніжністю й млістю до краю ніжністю й млістю він долає
пустелю розлуки нескінченну жорстоку пустелю аби знайти дорогу аби
віддати тобі ношу свою ношу важку і легку ношу що маєш прийняти
серцем

***

Найкраще з того що ти мені залишив
раннє літо що лоскоче пальці моїх ніг
ще рух і я вже танцюю
жодних канонів жодних норм тільки тіло тільки
літо тільки ритми життя
запахи за якими я йду
спалахи від яких ти тікаєш
дні що протікають крізь нас
лишаючи на наших берегах річкові камінці з яких
потім хтось складатиме дітям казки
адже люди як квіти
ніколи не знають де помиратимуть
в полі на цвинтарі в вазах в чиїхось долонях
в чиїхось садах
в моєму саду ростимуть тільки кульбаби
всліплі від сонця квіти
гіркі від любові
любов дозріваючи стає легка повітряна крилата
і ніщо для неї відстані
і ніщо для неї час
за подихом за вітром народжує вона
нові життя нових нас зі своєї тягучої
своєї липкої крові
напевне
така вона кров літа
напевне
таке воно сонце на смак
і мабуть там де сонце щоранку сходить
прокидається твоє серце
будиться від теплих дотиків від поцілунків
врешті від сяйва що проганяє сни з-під повік
хоча звідки мені це знати
моя дорога на північ
там де ночує сонце безсонна моя душа
вигойдує твоє щастя

***

це життя протікає крізь мене ніби
шовкова хустка
пофарбована моїми ж пальцями крізь
тоненьке срібне кільце
чи
ніби терпке вино
з лісових ягід через
довге горлечко лійки
і поки ти зволікаєш припасти губами
до винної течії поки
шкіра твоя лякається відчути собою
шовкову прохолоду
я розтікаюся разом з життям
я річка
а річка
як і все що кудись тече мусить у щось
упасти
а річка
це ж річка
вона до моря пливе

***

У цьому хаосі повторень
де все наймудріше
сказано
найніжніші вірші
написані
світ залишає мені так мало
і що я можу зробити для тебе
щоб без повторень
щоб перша й остання у нашому колі життів
куди подітись якщо уява
настільки мізерна
поряд з любов'ю
відпускаю всі нитки
всі клубки хай звідси
котяться
бо єдине чого я хочу
заблукати
ніколи не знайти
виходу (забороніть слово "вихід"!)
із лабіринту здійснень
у сплетенні хитрих доріг
у цьому хаосі повторень
що я можу зробити для тебе
окрім татуювання
з іменем твоїм
шість літер голками на серці
замість таблиці "вхід" хай бачить кожен
хто увійти захоче без дозволу
там він помре від нудьги
і поки всі сваритимуть
мовляв такій жінці голками навіки не личить
зроблю собі ще й пірсинг —
замість кільця
до свого життя
візьму і пришпилю
тебе

***

Ніхто не любить прощатися
надовго чи
хай ненадовго
бо ніколи не скажеш точно
коли ще зустрінемось
І сни що я дивлюся
поки ти спиш
в дзеркалі навпроти твого ліжка
якими живу
пейзажі що я читаю прохолодними пучками пальців
музика яку чую
вслухаючись в твої будні
чи ти мене чуєш так само?
я дощ який шкрябає шибку
не їдь дурненька хто ще мене любитиме коли ти
поїдеш
хоча хто ще до мене повернеться
кохаючи іншого все так само кохаючи іншого
такого теплого
такого рідного
такого далекого
і поки ти тут маленька поки ти тут
ловиш мене губами
ходиш у спідниці
не ховаючи від мене своїх засмаглих ніг
поки не купуєш парасолі
дивна моя безстрашна моя
навмисне не купуєш парасолі
і хочеш до іншого все так само хочеш до іншого
такого теплого
такого рідного
такого далекого
я обійму твої плечі тихенько
ні я не плачу ти все одно
повернешся
ти з тих хто не кидає дому навіки
цілую легенько твої повіки
зрештою нікуди мені не подітись
просто вернися
на день чи на місяць
чекатиму все так само чекатиму
тебе

***

Загортай мене у теплий вітер,
заколисуй шелестом трави,
а під ноги пізнє наше літо
килимом із яблук простели.

В цій пахучій Євиній постелі,
що для райських і нагих утіх,
будемо ми зморені й веселі
в цій серпневій втечі від усіх.

Частуватиме життя нас виноградом,
теплим медом і густим вином.
І під пестощів твоїх скаженим градом
стане небо моїм плесом й дном.

Я тебе втоплю у собі до краплини
і засну із твоїм смаком на губах...
В наших теплих пальцях долі глина
повним глеком щастя ожива.

шипшиновий чай

шипшиновий чай це як "дай мені руку"
є в ньому таке щось цілющо-довірливе
вслухаєшся чи в твої двері цей стукіт
та ще не дочувши ідеш й відчиняєш на віру

а за дверима хтось кого ти обіймеш
а потім нестимеш із кухні для нього горня
і тепла пара над чаєм і вами здійметься
й осяде на плечах втонулого в присмерках дня

***

Вересень, а метеликів стільки,
що живеш межи помахів крил.
Погода ще ходить на шпильках
уздовж золотавих перил.

Під нею кожна сходина
добряче ввібрала тепла.
Я пізню смакую малину
й складаю букети з зела.

Мрії рояться бджолами,
солодкий нектар на губах,
а вітер по плечах оголених
виманює моє "ах".

Ах, моя медова муко,
нізащо не зраджу тобі!
Бо скільки вартує розлука
в прожитій чеканням добі!

Бо скільки вже нині маю
спогадів, снів і бажань!
Я любов, як повітря, вдихаю
без зайвих питань і вагань.

Бо скільки станеться потім,
скільки попереду див:
як сонце, гарячої плоті
у пору врожаїв і жнив,

як космос, відкритого серця
з мільярдами в ньому зірок...
Збираю барвисті скельця —
по одному за кожен твій крок.

Калейдоскоп в подарунок —
живи й досхочу обертай.
І буде в нім кожен малюнок,
новою путівкою в рай.


***

Я цієї ночі змерзла. Осінь
не надто гаряча коханка —
вкривається мідним волоссям
і дивиться сни до ранку.

І хтозна, куди його діти
липневий свій темперамент,
коли в'януть на луках квіти
а з листя жовтавий орнамент

проступає у настрій і ритми.
Але стрес від ніг у колготах,
від плечей, светрами вкритих,
сарказму в чужих анекдотах,

він мине. Пролетить і зів'яне,
тільки б трохи твоїх поцілунків...
Тож від осені нам, коханий,
час ховатися за лаштунки.


***

пахне світ горілим картоплинням
на ніч сонце миється в димах
голос твій за мною ходить тінню
рідний й невловимий ніби птах

і десь іще поблискують жарини
городніх вогнищ втомлених сердець
а я рахую тижнями години
безсонний хоровод німих овець

а я тебе чекаю без чекання
я мить нанизую і зашиваю в час
і там де з голки зірветься остання
блаженна нитка змін зав'яже нас


***

наше спільне щастя у нашій взаємній скінченності
хто тобі скаже коли не я як шалено люблю
може це світ завмирає у своїй до нас причетності
може в нашому морі блукати його кораблю

що ж хай вивчає найновіше в морській навігації
навіть нами непізнані гавані наші й порти
де шторми навіжені в хвилях найтоншої грації
розливаючись ніжністю душами б'ються в борти

***

хочеш мене приборкати?
ні бо кохаєш вільною
завжди на відстані доторку
поряд такі божевільні ми

я не питаю дозволу
ти не лякаєшся відстані
ти мене любиш прозою
я віддаюсь тобі віршами

тіло що тліло спалахує
серце що мліло вистрибує
в небо злітає птахою
в воду пірнає рибою

в мені твоє продовження
все що повинно відбутися
лінії долі довшають
душі докупи туляться

***

в дорозі любов бубнявіє ніби брунька
ти і я і весна що стоїть навпроти
ніч затягує різьблену вітром люльку
і не поспішає хоч час вже до тебе котить

а час як і ти не любить зі мною прощатись
а ти як ніхто прощатись зі мною не мусиш
чую твій голос ніби в тій самій кімнаті
мрії хлюпочуть ніби тисну до вуха мушлю

тисну на кнопки і ближчими бути не можуть
вібрації голосу вібрації серця і згадок
ти навіть без гри відстані всі переможеш
планета ціла від кохання нас не відрадить

***

з нами не все так просто
ти мій детектор брехні
я мовчазна твоя гостя
силуети в нічному вікні

в тобі переваг мільйони
в мені таємниць гора
ми зустрічні у перегонах
де без гри розгортається гра

де обійдеться без переможених
бо і фінішу не буде
де на долю не нам ворожать
і не стукає той хто ввійде

у життя відчинені двері
затуливши собою світ
вузол губ як вузол артерій —
і серця зірвались з орбіт

***

любити немає нічого простішого
це як падає сніг чи надходить вечір
береш для когось молочний з горіхами
загортаєш у ніжність буденні речі

ніби в шалик м'який чи теплу ковдру
ніби медом лікуєш чужу застуду
читаєш листи купуєш кросворди
заповнюєш киснем звільнені груди

дивишся сни ті самі й про те саме
затягуєш вузлики на шнурівках
одягаєш сорочку тієї ж гами
вирушаєш у довгу далеку мандрівку

відпускаєш аби зустрітися знову
сумуєш в розлуці смієшся з жартів
називаєш любов неіснуючим словом
і трохи себе залишаєш на варті

пильнувати пам'ять гойдати мрії
розтинаючи небо від краю до краю
і вірити — так само тебе леліє
чиїхось метеликів сонячна зграя

***

і не зима а так — мандрівка листопаду
а осінь докружляла всю печаль
і бродить мряка вилинялим садом
і перша паморозь кида до ніг вуаль

час як сон між пунктами призначень
вокзальний сон між снігом і дощем
в чистилищі зимових передбачень
тонка межа між просвітком і днем

а я не перша й точно не остання
чий потяг не за розкладом прийшов
і якщо твого вистачить чекання
ми без рубця з'єднаємось у шов

зіллємось мріями зростемося серцями
із однокрилих душ в єдину пару крил
і затанцює нашими слідами
в сліпучій віхолі космічний пил

і хтось подумає метеоритів злива
іде й іде не припиняє хід
яка ж у космосі погода вередлива
який безмежний цих зірок політ


***

щастя в ігри бавитись не вміє
ніби сон лягає попід вії

хай мечі дзвенять на полі битви
але тут дозволь тебе любити

але тут дозволь тобі віддати
все що проривається з-за ґратів

правил часу мір і кілометрів
до тепла що сховане під светром

до грудей плечей твоїх припасти
вирвати обох з чекання пастки

з-поміж днів осінніх перестиглих
голосом що між вітрів не тихне

дотиком всесвітнього тяжіння
сірооким сонячним промінням

і невпинним вихором цілунків
зняти з тебе важкість обладунків

в світі де любов немов колібрі
серця два космічного калібру

проштрикнули купідона стріли —
двоє в плетиві доріг зустрілись

вдвох аби одне і те ж мовчати
адже двоє — це уже початок

Юлія МАРИЩУК

Автор поезії, фото та кінорецензій, організатор мистецьких подій.
Народилася 18 липня 1987 року в Бібрці на Львівщині — до недавнього часу найменшому українському містечку.
Учасник та співорганізатор різноманітних мистецьких фестивалів й акцій. Друкувалась/продовжує друкуватися в львівських та всеукраїнських газетах, журналах, альманахах.
ДромомаВка, перфекціоністка і повелителька метеликів.

Сторінки в Мережі:
http://maysterni.com/user.php?id=4189
http://www.facebook.com/yulia.maryshchuk
http://vk.com/yulia_maryshchuk
http://ju-lee.sumno.com/
http://www.youtube.com/user/YuliaMaryshchuk/videos?flow=grid&view=0

 

*
Нагору