Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Юлія БАІР (Марищук)

Юлія БАІР (Марищук)

***

хочу чути твоє дихання
твоє дихання важке і легке як життя як кожен крок
назустріч тобі як кожен крок від тебе відчувати
в волоссі своєму
теплий вітер він блукає бездоріжжям обличчя мого шиї плечей грудей й примушує
до втечі довгі вервечки маленьких мурашок караван мурашок
нав'ючених ніжністю й млістю до краю ніжністю й млістю він долає
пустелю розлуки нескінченну жорстоку пустелю аби знайти дорогу аби
віддати тобі ношу свою ношу важку і легку ношу що маєш прийняти
серцем

***

Найкраще з того що ти мені залишив
раннє літо що лоскоче пальці моїх ніг
ще рух і я вже танцюю
жодних канонів жодних норм тільки тіло тільки
літо тільки ритми життя
запахи за якими я йду
спалахи від яких ти тікаєш
дні що протікають крізь нас
лишаючи на наших берегах річкові камінці з яких
потім хтось складатиме дітям казки
адже люди як квіти
ніколи не знають де помиратимуть
в полі на цвинтарі в вазах в чиїхось долонях
в чиїхось садах
в моєму саду ростимуть тільки кульбаби
всліплі від сонця квіти
гіркі від любові
любов дозріваючи стає легка повітряна крилата
і ніщо для неї відстані
і ніщо для неї час
за подихом за вітром народжує вона
нові життя нових нас зі своєї тягучої
своєї липкої крові
напевне
така вона кров літа
напевне
таке воно сонце на смак
і мабуть там де сонце щоранку сходить
прокидається твоє серце
будиться від теплих дотиків від поцілунків
врешті від сяйва що проганяє сни з-під повік
хоча звідки мені це знати
моя дорога на північ
там де ночує сонце безсонна моя душа
вигойдує твоє щастя

***

це життя протікає крізь мене ніби
шовкова хустка
пофарбована моїми ж пальцями крізь
тоненьке срібне кільце
чи
ніби терпке вино
з лісових ягід через
довге горлечко лійки
і поки ти зволікаєш припасти губами
до винної течії поки
шкіра твоя лякається відчути собою
шовкову прохолоду
я розтікаюся разом з життям
я річка
а річка
як і все що кудись тече мусить у щось
упасти
а річка
це ж річка
вона до моря пливе

***

У цьому хаосі повторень
де все наймудріше
сказано
найніжніші вірші
написані
світ залишає мені так мало
і що я можу зробити для тебе
щоб без повторень
щоб перша й остання у нашому колі життів
куди подітись якщо уява
настільки мізерна
поряд з любов'ю
відпускаю всі нитки
всі клубки хай звідси
котяться
бо єдине чого я хочу
заблукати
ніколи не знайти
виходу (забороніть слово "вихід"!)
із лабіринту здійснень
у сплетенні хитрих доріг
у цьому хаосі повторень
що я можу зробити для тебе
окрім татуювання
з іменем твоїм
шість літер голками на серці
замість таблиці "вхід" хай бачить кожен
хто увійти захоче без дозволу
там він помре від нудьги
і поки всі сваритимуть
мовляв такій жінці голками навіки не личить
зроблю собі ще й пірсинг —
замість кільця
до свого життя
візьму і пришпилю
тебе

***

Ніхто не любить прощатися
надовго чи
хай ненадовго
бо ніколи не скажеш точно
коли ще зустрінемось
І сни що я дивлюся
поки ти спиш
в дзеркалі навпроти твого ліжка
якими живу
пейзажі що я читаю прохолодними пучками пальців
музика яку чую
вслухаючись в твої будні
чи ти мене чуєш так само?
я дощ який шкрябає шибку
не їдь дурненька хто ще мене любитиме коли ти
поїдеш
хоча хто ще до мене повернеться
кохаючи іншого все так само кохаючи іншого
такого теплого
такого рідного
такого далекого
і поки ти тут маленька поки ти тут
ловиш мене губами
ходиш у спідниці
не ховаючи від мене своїх засмаглих ніг
поки не купуєш парасолі
дивна моя безстрашна моя
навмисне не купуєш парасолі
і хочеш до іншого все так само хочеш до іншого
такого теплого
такого рідного
такого далекого
я обійму твої плечі тихенько
ні я не плачу ти все одно
повернешся
ти з тих хто не кидає дому навіки
цілую легенько твої повіки
зрештою нікуди мені не подітись
просто вернися
на день чи на місяць
чекатиму все так само чекатиму
тебе

***

Загортай мене у теплий вітер,
заколисуй шелестом трави,
а під ноги пізнє наше літо
килимом із яблук простели.

В цій пахучій Євиній постелі,
що для райських і нагих утіх,
будемо ми зморені й веселі
в цій серпневій втечі від усіх.

Частуватиме життя нас виноградом,
теплим медом і густим вином.
І під пестощів твоїх скаженим градом
стане небо моїм плесом й дном.

Я тебе втоплю у собі до краплини
і засну із твоїм смаком на губах...
В наших теплих пальцях долі глина
повним глеком щастя ожива.

шипшиновий чай

шипшиновий чай це як "дай мені руку"
є в ньому таке щось цілющо-довірливе
вслухаєшся чи в твої двері цей стукіт
та ще не дочувши ідеш й відчиняєш на віру

а за дверима хтось кого ти обіймеш
а потім нестимеш із кухні для нього горня
і тепла пара над чаєм і вами здійметься
й осяде на плечах втонулого в присмерках дня

***

Вересень, а метеликів стільки,
що живеш межи помахів крил.
Погода ще ходить на шпильках
уздовж золотавих перил.

Під нею кожна сходина
добряче ввібрала тепла.
Я пізню смакую малину
й складаю букети з зела.

Мрії рояться бджолами,
солодкий нектар на губах,
а вітер по плечах оголених
виманює моє "ах".

Ах, моя медова муко,
нізащо не зраджу тобі!
Бо скільки вартує розлука
в прожитій чеканням добі!

Бо скільки вже нині маю
спогадів, снів і бажань!
Я любов, як повітря, вдихаю
без зайвих питань і вагань.

Бо скільки станеться потім,
скільки попереду див:
як сонце, гарячої плоті
у пору врожаїв і жнив,

як космос, відкритого серця
з мільярдами в ньому зірок...
Збираю барвисті скельця —
по одному за кожен твій крок.

Калейдоскоп в подарунок —
живи й досхочу обертай.
І буде в нім кожен малюнок,
новою путівкою в рай.


***

Я цієї ночі змерзла. Осінь
не надто гаряча коханка —
вкривається мідним волоссям
і дивиться сни до ранку.

І хтозна, куди його діти
липневий свій темперамент,
коли в'януть на луках квіти
а з листя жовтавий орнамент

проступає у настрій і ритми.
Але стрес від ніг у колготах,
від плечей, светрами вкритих,
сарказму в чужих анекдотах,

він мине. Пролетить і зів'яне,
тільки б трохи твоїх поцілунків...
Тож від осені нам, коханий,
час ховатися за лаштунки.


***

пахне світ горілим картоплинням
на ніч сонце миється в димах
голос твій за мною ходить тінню
рідний й невловимий ніби птах

і десь іще поблискують жарини
городніх вогнищ втомлених сердець
а я рахую тижнями години
безсонний хоровод німих овець

а я тебе чекаю без чекання
я мить нанизую і зашиваю в час
і там де з голки зірветься остання
блаженна нитка змін зав'яже нас


***

наше спільне щастя у нашій взаємній скінченності
хто тобі скаже коли не я як шалено люблю
може це світ завмирає у своїй до нас причетності
може в нашому морі блукати його кораблю

що ж хай вивчає найновіше в морській навігації
навіть нами непізнані гавані наші й порти
де шторми навіжені в хвилях найтоншої грації
розливаючись ніжністю душами б'ються в борти

 

***

хочеш мене приборкати?
ні бо кохаєш вільною
завжди на відстані доторку
поряд такі божевільні ми

я не питаю дозволу
ти не лякаєшся відстані
ти мене любиш прозою
я віддаюсь тобі віршами

тіло що тліло спалахує
серце що мліло вистрибує
в небо злітає птахою
в воду пірнає рибою

в мені твоє продовження
все що повинно відбутися
лінії долі довшають
душі докупи туляться

 

***

в дорозі любов бубнявіє ніби брунька
ти і я і весна що стоїть навпроти
ніч затягує різьблену вітром люльку
і не поспішає хоч час вже до тебе котить

а час як і ти не любить зі мною прощатись
а ти як ніхто прощатись зі мною не мусиш
чую твій голос ніби в тій самій кімнаті
мрії хлюпочуть ніби тисну до вуха мушлю

тисну на кнопки і ближчими бути не можуть
вібрації голосу вібрації серця і згадок
ти навіть без гри відстані всі переможеш
планета ціла від кохання нас не відрадить

***

з нами не все так просто
ти мій детектор брехні
я мовчазна твоя гостя
силуети в нічному вікні

в тобі переваг мільйони
в мені таємниць гора
ми зустрічні у перегонах
де без гри розгортається гра

де обійдеться без переможених
бо і фінішу не буде
де на долю не нам ворожать
і не стукає той хто ввійде

у життя відчинені двері
затуливши собою світ
вузол губ як вузол артерій —
і серця зірвались з орбіт

Юлія БАІР (Марищук)

***

любити немає нічого простішого
це як падає сніг чи надходить вечір
береш для когось молочний з горіхами
загортаєш у ніжність буденні речі

ніби в шалик м'який чи теплу ковдру
ніби медом лікуєш чужу застуду
читаєш листи купуєш кросворди
заповнюєш киснем звільнені груди

дивишся сни ті самі й про те саме
затягуєш вузлики на шнурівках
одягаєш сорочку тієї ж гами
вирушаєш у довгу далеку мандрівку

відпускаєш аби зустрітися знову
сумуєш в розлуці смієшся з жартів
називаєш любов неіснуючим словом
і трохи себе залишаєш на варті

пильнувати пам'ять гойдати мрії
розтинаючи небо від краю до краю
і вірити — так само тебе леліє
чиїхось метеликів сонячна зграя

***

і не зима а так — мандрівка листопаду
а осінь докружляла всю печаль
і бродить мряка вилинялим садом
і перша паморозь кида до ніг вуаль

час як сон між пунктами призначень
вокзальний сон між снігом і дощем
в чистилищі зимових передбачень
тонка межа між просвітком і днем

а я не перша й точно не остання
чий потяг не за розкладом прийшов
і якщо твого вистачить чекання
ми без рубця з'єднаємось у шов

зіллємось мріями зростемося серцями
із однокрилих душ в єдину пару крил
і затанцює нашими слідами
в сліпучій віхолі космічний пил

і хтось подумає метеоритів злива
іде й іде не припиняє хід
яка ж у космосі погода вередлива
який безмежний цих зірок політ


***

щастя в ігри бавитись не вміє
ніби сон лягає попід вії

хай мечі дзвенять на полі битви
але тут дозволь тебе любити

але тут дозволь тобі віддати
все що проривається з-за ґратів

правил часу мір і кілометрів
до тепла що сховане під светром

до грудей плечей твоїх припасти
вирвати обох з чекання пастки

з-поміж днів осінніх перестиглих
голосом що між вітрів не тихне

дотиком всесвітнього тяжіння
сірооким сонячним промінням

і невпинним вихором цілунків
зняти з тебе важкість обладунків

в світі де любов немов колібрі
серця два космічного калібру

проштрикнули купідона стріли —
двоє в плетиві доріг зустрілись

вдвох аби одне і те ж мовчати
адже двоє — це уже початок

***

Слухати

час зупинився Завантажити

люблю відчувати кору Завантажити

панно суничність Завантажити

сади в мене квіти Завантажити

не впізнати тебе Завантажити

на дні трави Завантажити

тут така тиша Завантажити

у вітрів не народяться діти Завантажити

це яблуко в саду таємних зваб Завантажити

якщо не можу тебе торкатись Завантажити

Юлія БАІР (Марищук)

***
на дні трави мене знайди
цілуй зап'ястя і коліна
немовби я твоя єдина
в щемкі й солодкі дні трави
немов долонь моїх тепло
лише тобі судилось пити
де кмин цвіте і зріє літо
й за вітром стелиться зело
де довгим видихом озвусь
на твої трепети і злети
на дні трави в тій миті де ти
торкнешся вперше моїх вуст

Юлія БАІР (Марищук)

***
безсніжною
ніжністю
проростаєш
в мені
місцями
що довго
шукали
латки

***
посипались ґудзики долі
оголений лютий
я хочу почути
як ти видихаєш поволі
моє ім'я
і знову вдихаєш у себе
хоч це вже не я
а шепіт пронизливий шепіт
тече і бере
ковтає й несе рікою
де було тире
злились ми в одне з тобою

***
не впізнати тебе й наодинці піти у сніги
не впізнати тебе залишившись чужою навіки
тільки тиша терпка що й ні телень навкруги
і безсоння безгучно цілує повіки

я люблю ті цілунки бо просто цілунки люблю
і обійми ніжні й жагучі яких не забути
милий мій не ховай за прожитим ні крихти жалю
в цей намолений лютий

***
лінивий дощ і я лінива
боюся й мріяти про дотик
аж раптом як липнева злива
твій голос
теплий і глибокий
цілує скроні
пестить шию
і горне так що й не підняти
повіки зніжені і сонні
і всеньке тіло ним обняте
в дзвінких потоках розімліло
воно — твоє
ти ж знаєш милий

***
у вітрів не народяться діти
під вікном не цвістиме слива
ми не в праві з весною зустрітись
бо й зима опріч нас плаксива

сім стежок до твого водоспаду
до грудей поростуть травою
я ввійду в них лишивши позаду
грішний слід під нагою стопою

в теплих травах де сни заросились
ти знайдеш мене літню і щиру
і розстатися майже несила
і стежки ще не всі сходили

у твого водоспаду потоки
я босоніж зашла б на віру
тільки в мене лишилося кроків
скільки віри доля відміряє

***
я вогонь пронесла б той що тлів у опалому листі
стежиною з саду що веде до далеких лісів
через тихі заплави через міста голосисті
до народжених з ночі непевних весняних часів

тільки ж певності дар проростає у кожному цвіті
кожна брунька впинається в пальці жагою тепла
я устами й долонями сад наш зумію зігріти
аби тільки весна й твою стежку сюди привела

***
якщо не можу тебе торкатись
я буду твій цілувати голос
коли затемно в твоїй кімнаті
я тихим світлом спаду додолу
я буду гладити теплу шкіру
так невідчутно так непомітно
як тільки може і вміє світло
як тільки здатна безмовна віра
якщо не можу тебе торкнути
провести пальцем вдихнути запах
почути потяг в широких грудях
знайти до нього таємні мапи
в обіймів впасти магічне коло
тонути й танути в кожнім звуці
...я ж маю безмір у цій розлуці
я можу твій цілувати голос

Юлія БАІР (Марищук)

***
ми ходимо з тобою по воді
зімкнувши крила і до неба очі
це озеро не візьме нас не схоче
для нього ми чужинці без надій
два дивних птахи у передчутті
далекого і довгого польоту
як акробати з телефонних дротів
так танцювати на краю світів
аби лише почути моя мій

***
пальці завели інтимну розмову
виманюють спритно по звуку по слову
лагідні сильні жваві тендітні
пальцям на місці ніяк не всидіти

бігають скрізь павучки невгамовні
торкають метеликів погладжують скроні
складають барвисто ягідні пазли
букети леліянь складають у вазу

пірнають рішуче в незнані глибини
ліплять годують ніяк не спочинуть
допоки не знайдуть їх інші долоні
й вколишуть так тепло і так безборонно

***
сховали сад від весни і очей - під замок
не спиться ж дощу не час бо у розвесну спати
в обіймах щільних сад до пагона змок
й на ранок зігрітий квітнути взявся завзято

коли повернешся зустріне пестливим вінком
не вдержить замок поціловану сонцем
ніжність зачаєну попід торішнім листком
весна прогайне любов вкоріниться назовсім

***
люблю відчувати кору під губами
під щокою розлоге духм'яне плече
ми наснились деревам і сталися нами
теплі стовбури марев обвиті плющем

повернутися в ліс обійняти цю рідність
все що можу хотіти торкнутись кори
і вдихнути так глибоко легко так вільно
запах лісу й плеча що схилилось згори

щоб мене захистити собою від… себе
і прийняти цю важкість обіймів у дар
бо для справжньої легкості дужості треба
де тривога як камінь а любов як вода

***
якщо любов це пам'ять
як часто любиш
згадавши про мене
чи згадуєш ти зовсім не мене
а власні
емоції від моїх усмішок
поглядів
слів
часом навіть
несказаних
незаписаних
ніде не зафіксованих
якщо любов це дотик
пізнаєш її справжність
в переповнених маршрутках
з випадковими подорожніми
чиїх облич не встигаєш розгледіти
й запам'ятати
для кого так і залишишся
чужим
якщо любов це мандрівка
я ніколи не мала дому
лише зупинки
в недоречних місцинах
які так само як і часті ангіни
порубцювали
серце
якщо любов це хвороба
тоді любов це й ліки
залежність від них невиліковна
нездоланна як і сама хвороба
якщо любов це кисень
чому таке глобальне це потепління
й весни процвітають так передчасно?
схоже любов це все
і всього в ній повно
чого хочеться
і що мусиш прийняти
що треба
і від чого нікуди не дінешся
бо без передбачень потребуємо більше
ніж сподіваємося і розуміємо
це й мандрівка і зупинка
і пункт призначення
хвороба й ліки від неї
вантаж пам'яті й забудькувата легкість
кисень і вуглекислий газ який ковдрою зігріває Землю
і всіх її мурашок від нового льодовикового періоду
дотик і думка
день і ніч
зима весна літо й осінь
потяг і стоп-кран
рубець і шорсткий котячий язичок
що зализує свіжі рани
любов — фундамент
стіна дах
і вікно
в якому дочікуюся сонця
і виглядаю дощу

***
зима цілує голе передпліччя
коли до шибки тулюся чолом
в сніги слабі сніги такі невічні
ідеш довіку мовби й не було
тебе ні в снах ні у сплетіннях вулиць
в рою доріг надибавши твою
допоки все що мало б ще не збулось
на груди грудню голову схилю

***
пригорнутись до тебе не чекаючи на взаємність
відштовнеш то й нехай переживу
але ні
завмираєш
і поки думаєш що робити з жінкою
яку заледве знаєш
яка отак зненацька вкрила тебе своїм волоссям
І зараз слухає як потяг в твоїх грудях
набирає швидкості так стрімко
що ризикує зійти з рейок
але — не сходить
прямує далі
хоч ніхто і не знає
який його пункт
призначення

 

***
а сніг ішов сюди здаля й неспішно
по мокрій кризі обережно йшов
і кожен крок і подих кожен втішний
просив мене найсніжнішою з мов
у цій зимі спочинку і чекання
хмільних морозів саду білих снів
торкнутись легко теплими вустами
крихкого снігу що від тебе прилетів

 

***
дихати осінь з жовто-бездонним нутром
дихати осінь до захлинання з утіхи
з нею зростатися доки не висохне кров
чорно-руда в ламких судинах горіхів
стрілки з годинника знявши замріяти час
волоссям осик на груди лягти буревію
люби мене вітре горни до свого плеча
дихай мене прозору летку осінню

 

***
взяти в долоню взаємність цього притягання
майже невагому
як павутинка бабиного літа
чи це так вересень яснооко лоскоче довгими віями
мої навіть зараз прохолодні пальці?
симетрія взаємності
така благородно красива
аж доки не випурхне з руки
ніби нас ніколи й не було
як ніколи не було літа

***
я хотіла би бути в цьому вірші
та мене нема
як нема в темряві що нас обійняла
ні сяйва колін
ні зоряного неба
ні каганців в руках перехожих
що кинули б проблиск у тінь надії
ні самих перехожих
нікого
тільки густа мряка
осені найнадійніша мушля
рукавичка для царівни з крижаними пальцями
і серцем завжди на кілька ударів попереду
ти дивишся на мій профіль
а я боюся в наступному видиху
почути твої думки
тож слухаю тільки вітер

***
поцілуй мої сльози така ще гаряча
на солоній щоці вереснева роса
в ніч на осінь упала я ж більше не плачу
у лавандовій хмарі зоря погаса
відбиваючись в довге взаємне вдивляння
очі в очі влива й виливає до дна
прокидається сад наш в туманах рум'яних
і з невиспаним сонцем у небо пускає човна

***
в гіркоті проминання
півпрозору лякливу тілесність
я цілую захланно
ти ж надміру в дотиках чесний
обійняв мов залишив
серпень сепійних крил перелітність
у призахідну тишу
з-за плеча відпустив непомітно

***
закінчення літа відчуваєш
по-справжньому
ховаючи глибоко в шафу
всі свої літні сукенки й сарафани
відчуваєш пальцями їхню невагомість
перебираєш тонкі бретельки
на кольоровій рахівниці літніх спогадів
мережива павутин у високих травах
зацілованість сонцем оголених плечей
любовні записки сховані вітром
в складках широких спідниць
скільки сказано
скільки змовчано
скільки не встиглось й зачаєне в тих із сукенок
що так і не зійшли з вішака вицвітати під сонячними променями
не прийшли на побачення з літом
бо не прийти це вберегти його
від більш ніж одного розчарування
одне ще можна витримати
одне це краще ніж багато
і точно краще
аніж
неминуче
прощання

***
догойдується сонце на волосині серпня
мов перестигла слива в нічийному саду
простягни долоню затишну і теплу
а я свою — ще літню — у неї покладу
ще скільки ж бо гойдання на пружній гілці зміни
поривів і повернень по променях зорі
мені в твоїй долоні так щемко і спокійно
вколихується в осінь під нашепт цвіркунів

***

ношу тягар невідданих ще поцілунків
ношу кайдани обіймів непережитих
ніжність здаля росте кришталево і лунко
поки вчимося в розлуці безшумно любити

ще цим губам не було так гаряче й щемко
ще цим очам не було так радісно й слізно
зріють під серцем мрій ніби трав оберемки
і проростають тобою в мені — наскрізно



***
це яблуко в саду таємних зваб
висить вгорі неторканим неначе
ніхто до нас плодів тут не зривав
і не знаходив невідкритих значень
птах срібним криком тишу перервав
аж час зомлів вдихнувши у пів слова
достиглість саду і духмяність трав
грушевий мед й вино сливове

***
прийшла. чекав? ми в цім саду єдині
був засолодким мед і затерпким вино
у сотворінні саду з насінини
тобі на втіху вийняли ребро
чекав — таку? мов пагінець привілля
за сонцем в'ється серце ж у землі
вкорінену в жадання бути вільною
із крилами смирення на спині

Юлія Баір (Марищук)

***
спідниці й довге волосся
потрібні лише для забави
вітрові й чоловікам
але ж
ти не іграшка
збираєш у жмут свою жіночність
ховаєш у дві штанини
тільки шия довга й ноги довгі
то кому ж від цього гірше?
ох
тільки вітрові

***
ти видихаєш літо
отже скоро прощатись
ти видихаєш літо
замість тисячі слів
тягнуться вслід за вітром
перелітні кульбаби
я полетіла б за ними
якби ти тільки пустив
легко летять кульбаби
в свою непережитість
муляє під п'ятою
травня зелене дно
де розпускалась ніжність
зимним дощем умита
літо подиху твого
мою щоку обпекло

***
цілуй моє світло
так ніби все що в тобі лишилося —
це губи
і все твоє тіло губи
і все що поза тілом
торкається мого світла
очі твої губи
руки твої губи
сни твої губи
і той маленький клаптик моєї пелюстки
на твоїх губах
вибухне в тебе світлом
і не стане темряви
між нами


***
я люблю твої руки на моїх плечах
люблю як відкидаєш волосся
з мого обличчя немов
відкриваєш його для поцілунків
люблю коли пірнаєш
під одяг
до самого дна
й лоскочеш так що часом
не стримую сміху
не втримую в собі тремтіння коли
несподівано ковзаєш долонями по стегнах
і ведеш ведеш ведеш
в безголосі безправні обійми
ведеш
і не питаєш дозволу
не питаєш чи хочу
бути вітровою коханкою
і це добре

***
панно суничність дозвольте вас цілувати
гаряче гаряче гаряче аби запекло
небо ж для вас одягнуло намисто з вати
волошками впало щоб ви цілували його

панно суничність літо це ви це вихор
де очі заплющу там темрява вами рябить
ніч на коліна в траву опускається тихо
в ранні тривання
блаженний той хто не спить

***
бути маленькою
зовсім маленькою
суничкою комашкою рибинкою
найменшою стокроткою в траві
насіниною з прозорим парашутиком
летіти тонути танути дозрівати падати
й не розбиватися
врятована легкістю
ховатися
в тіні хмарин в шурхоті листя
причаїтися
чекати твоїх долонь
цього таїнства таїнств
кульмінації власної малості
найніжнішої в долі колиски
щоб врешті заснути
в ній

***
спека густіша за сон
гойдається стигне
вітер підкравшись
мене обійняв за стан
нашепотів: усе невіджите —
втрачене
нічого не має значення
окрім твоїх торкань

***
вдихати твою присутність
поки літо гусне між нашими тілами
поки відстань між ними
спалахує
і згорає
вдихати
глибоко
вдихати
часто
видихати
гучно

***
годую літо як чайку — з долоні
в долоні гойдаю голублячи крила
сочиться вітрами крізь пальці солоні
вколихане літо що я йому мила
що літом леліяна літом кохана
одна серед втіх з-поміж долей — єдина
як вирок як рана як тінь із туману
відлуння трави роси намистина

***
спати з львівським літом це
прокидатись під дощ
коли тіло вкрите тільки
ранковою свіжістю
з розчахнутого навстіж вікна
ні ниткою більше
прокидатися вкритою лише
вчорашньою засмагою
нинішньою млістю
коли нікуди не треба бігти
й усі ще сплять
і можна просто лежати й слухати дощ
слухати як потріскує полум'я
підшкірних пожеж
невгасимих
навіть зливами
слухати
як серцебиття входить з ними
у ритм
слухати себе
і чути
й разом з дощем розтікатися
вдячністю
до червневих нагих медитацій
ще таких незіпсованих
перестиглістю

 

***
любити літо легко
та здається
від нього сон за обрій утіка
примара ночі зморена й тонка
пересипає сіль в діряві денця
порожніх відер ранку
ось фіранку
відсовує легка його рука
і теплий промінь на моє плече
кладе
і вже до неба зовсім недалеко

Юлія Баір (Марищук)

***
ці
тонкі
червоні
риски на колінах
вже не надто помітні
майже
загоєні порізи від трави
цілунки любові пекучішої
за сонячні опіки
в найгарячіший день літа
поки торкаюся їх пучками пальців
відчуваю твій погляд
що медом розтікається
по моїй шкірі
відчуваю подих
що сховався в заглибині над моєю правою ключицею
й нікуди не йде звідти
ходжу міськими вулицями
ходжу заміськими стежками
людними площами
безлюдними галявинами
ношу його на собі
ніби метелика з тремтячими крилами
й чіпкими лапками
що ніяк не наважиться
полетіти
і це моя улюблена
з усіх
нерішучостей

***
тіло твоєї води як вода твого тіла
грузне у тобі в себе вливає тебе
з рік що крізь літо перебрело й переплило
з озер що докупи їх жодне весло не згребе

море в тобі розлилося де моря не треба
хоч тільки на грані любові солоної суть
шукаючи берега виходиш прямісінько в небо
де води небесні земною водою стають

***
безумовна любов горить як суха стерня
утікаючи з липня сколола згрубілу шкіру
та куди побіжить як дорога крізь літо одна
а ота безумовність єдина кому ще віриш
поки бронзові плечі вкривала волога шаль
липень стигнув повз нас перестигши в саму серцевину
за зернинами світла що ти вздовж шляху полишав
я пройду через ніч і серпневий світанок зустріну

Юлія МАРИЩУК

 

Юлія БАІР
Поетка, журналістка, перекладачка.
Народилася 18 липня 1987 року в Бібрці на Львівщині — до недавнього часу найменшому українському містечку.
Закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка.
Поезія друкувалася в українській періодиці ( "Люблю+Слово (ФіLeo+LoґoS)", "PostПоступ", "Просто Неба" та ін.) Учасниця фестивалів "Карпатський Протяг", FortMissia, Свірж, Форуму Видавців, організаторка та модераторка численних мистецьких вечорів та акцій, зокрема Вечорів Інтимної Поезії у Львові, шести виставок фотопоезії та живописної поезії спільно з художницею Марго Пугаченко та ГО "АртКластер".
Захоплюється фотографією. Мавка, що любить обійматися з деревами і мандрує крізь літо босоніж. Повелителька метеликів.

Сторінки у Мережі:
https://www.facebook.com/bair.julia
http://maysterni.com/user.php?id=4189
https://www.youtube.com/user/YuliaMaryshchuk/videos

*
Нагору