Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*


Уляна ГАЛИЧ

балада про птахолова

– ціпу-ціпу… гулі-гулі…
птахолови в’яжуть сіті
птахолови йдуть наліво – на далекі-дальні лови
їм не спиться
онде зорі догорають передсвітні
то не зорі а заграви карамельно-кольорові
протікають піднебессям і стають потроху димом
що на схилах ляже п’яно як перина чи полуда
птахолови йдуть а слідом
він клубочиться за ними
та не встигне стане снігом і розтане до полудня

алебастрові стожари як скрижалі несказанні
розговіються та зваблять найвродливішу із гурій
наберуть напитись трунку з річки темного бажання
нерозважливі обранці – оборонці білих мурів
бій скінчиться не почавшись
згасне спалах ясно-криці
колісниця котить шляхом шляхкотять шорсткі сувої
а коли остання миля намотається на спиці
птахолов піймає пташку
карооку синю пташку
божевільну вільну пташку...
їх нарешті стане двоє

камелії там не цвітуть

знову ця весна обкурена дешевим планом
швендяє понад озером шукаючи рибного місця
трощить вітрини лампочки в ліхтарях з жиру біситься
бісики пускає підстаркуватому панові
в гарному пальто доволі відомого бренду
і цуциком пітбуля на повідку на кличку Муха

–…то як величати вас, панно, кажете? я прослухав…
вже вибачте дурня…
можливо, по шклянці бренді?

далі – просто як пальці… словом занадто просто
назавтра вона вже вивертатиме йому кишені
потім напевно він зрозуміє що був мішенню
а пізно братику… пристане немов короста
вичавить витрусить пустить з торбами по світу
навіть фотки її не лишиться – тільки спогад
що ж ти накоїла маленька скурвлена погань?
буде вже корчити з себе не-знати-яку лоліту
синьою птахою поміж рядків курсирити
гратися в піжмурки в дихай - не дихай - і ще не дихай
к бісу ті бісики – воно ж ходяче стихійне лихо
слухай...
здається жінка просила купити сиру?

звірі як ми

літо у розпалі жалюзі поляроїди
тиснуть на жалість втискають обличчя в сутінки
нам би – до суті… нам би хоч раз присутніми
тільки не ходять тут звірі такої породи
сріблом позначені білими-білими спинами
труться деінде до ніг урятованих ідолів
звірі втомилися лапами міряти віддалі
поміж світами
можеш – тоді спини мене
можеш – люби мене подихом вічного творення
верхніми нотами меншою кров’ю обійдемось
ми ж не останні ми станемо зайвими бідами
дай мені формулу щастя чи дай мені фору
фору на втечу крізь сонце крізь палені безуми
нам не сховатися – нас годували коливом
ми повернулися – знаєш… і вже ніколи
звірі позначені сріблом у нас не щезнуть

Бандицьке танґо

Троє за столиком.
Ставки – по наростаючій.
Троє, як Троя, – в облозі.
А Бозі – байдуже.
– Кельнере, пива! Чи, все-таки, чорного чаю…
Гра затягнулася,
болісний блиск райдужок
нас видає з головою.
Ми всі приречені.
Гони-погони-погоні… тривалі терміни
часом, буває, зриваються вдалою втечею.
Всі наші друзі в курсі цієї теми.
Всі наші сущі невольния вольні прогрішення…
Вбиті бики не встануть з піску і мармуру.
Чорне-червоне.
Нас вибрали ті, що Горішні.
Виграли нас і опиратися марно.
Погляди-постріли, цівочки крові на вилицях…
Ми розтікаємось – троє по трьох часопросторах.
– Бачиш, дитино, бачиш, у що це вилилось?
Па-де-труа.
Постріли.
Постріли.

Не Прометей

Затираючи осінь до блиску, до сірих проплішин
заблукавши в тумані, кляни золотий листопад.
Аліг’єрі про нас у десятому колі напише,
через тисячу літ епідемія піде на спад.
А одначе –
всміхнися до мене і стане тепліше…
а воскреснемо завтра
добріші і ліпші стократ.

І нехай ти не віриш у те, що вертають лелеки,
і на скронях давно знавісніло сивіють сніги.
Вбережи мої сни від чуми, від сумної безпеки,
не дозволивши впасти.
Я знаю, тобі до снаги…
За межею дзеркал світ ганебно такий недалекий,
за кулісами драм
нетверезо регочуть боги.

Дочекайся вогню.
Укради. Хай сувора розплата,
наче карма недобра, висить на твоєму чолі.
Я належу тобі.
Я тобою шалено багата.
Лиш на обрії знову палають чужі кораблі.
Ми живі, попри осінь і наміри слуг Гіппократа.
Тільки ці небеса нашим крилам занадто малі…

полишені в траві яблука помирають (епос)

червоної сальвії сальса шалена на грядці
червона як вихор як сукня пуерторіканки…
пів-подиху осені
тінь безіменної грації
що плине оголено в небо твоїми руками
і рветься до витоків – виткана з чистого шовку
безмежна без жартів безжальна як жало зміїне
ти будеш сміятись…
і хто б за тобою услід не пішов
тепер безумовно не зможе загинути
розтане у синяві стане апостолом жовтня
сумним проводирем цілком нетутешньої пастви
з моїх іпостасей запевне не вибере жодної
унаслідок – пікова дама не мусить пропасти
не мусить програти набравшись текіли до чортиків
ми будемо поряд
ми будемо глибше і вище
пожовклого листя найперші розрізнені чоти
впадуть понад містом і встелять тривке бойовище
стікатимуть соком багрянцю ковзкі та гарячі
позбавлені цноти буття – вже не мусять боліти
а сальвії висохнуть – поки ніхто їх не бачить
і стануть примарами в рясно-червоних габітах

пересипаючи снігопад

запряжімо сонце у наші сани
як руду собаку з хитрим виразом писка
кошлату руду собаку
хай понесе нас кудись на південь
де немає снігу
де пахне ванільним цукром
де малі темношкірі хлопчики
танцюють на березі океану
танцюють але іноді падають
і відлітають білими чайками в біле небо

але ти не хочеш на південь і не любиш чайок
південних крикливих чайок
ти запитуєш:
– як же без снігу наші сани поїдуть?
хіба що небом
адже воно так само біле
переб’ємося
ти будеш правити віжками
я за штурмана
буде весело

а день сповзає розталою краплею
твоїм упертим чолом
сонце-собака біжить і хвостом метляє
тіні котяться
маєш тобі – сієста
посеред снігового замету
спи

Лови на лева

Вічність зими добігатиме крайчика вісімки.
Поналітає вороння в сад… чорне-чорне.
Це не кінець неможливої нашої місії –
просто світанок прикуп до себе горне.
Гілля вербове у вікна злостиво шкрябає.
Час забиратися звідси, сушити весла…
Вже як зв’язався з такою дурною бабою,
йди по слідах – я буду тебе вести.

Понад провалля – житами і житлоплощами.
Майже нечутно зіпнись на чотири лапи.
Білого лева за всіх безневинних прощено.
Білого лева, можливо, сьогодні злапають.
Все перевернеться – стануть світи навиворіт,
привиди опери прийдуть на шоу до Опри.
Хочеш ми будемо? а плями я завтра виварю…
Попри цю зиму.
Мовчання.
Сусідів.
Попри…

з тих прогрішень

я виникну стиха
з-за рогу
раптово ракетно

ти будеш готовим до всього
– лише не до цього
півсвіту пройшла у своїх
перелатаних кедах
але не змогла відшукати
десяту дорогу
ту саму – якою минають
усі тарапати
погані місця, задзеркалля
провалля й пивниці …

та гра почалася –
і хтось таки мусить програти:
– До бою, апачі!
сьогодні помруть блідолиці!

... я виникну зліва
і ти – нерозпізнаний дехто
потиснеш долоню
поганець у чорному строї
облиш ці картини
відтінків осіннього техно

ходімо зі мною
рубати трухляві секвої

проблеми двомовності

усе це закінчиться вельми погано, mon cher
дарма що учора в парижі ніхто не помер
між стелями неба снується вервечка химер
що їх поіменно ти знав у минулому світі…
триматися вітру мені не забракне снаги
кохання і вічність – запеклі вони вороги
Господь із тобою… всезнаючий і всеблагий
не дасть остаточно загинути втрапивши в сіті

туман над рікою погасне розвіється чад
а чайки дізнаються правду але промовчать
на губи і душі накладено сьому печать
і все що впізнаване губить знайомі абрИси
долівка з-під ніг вислизає – ти падаєш вглиб
торкаються тіла долоні невидимих риб
на грані притоми пульсує болюче:
коли б…
з води як з могили підводяться зламані списи

кінець і початок – все збудеться з нами чи без
обірване сниво проллється струмками з небес
зародить пшеницею поле фальшивих чудес
на хліб і до хліба
і дурень на щось та згодиться
триматиме світ як дитину малу на руках
ти стукав у браму – він марно тебе не пускав
мене там немає давно і в пустельних пісках
зникають сліди пошукових твоїх експедицій

Уляна Галич

Живе і працює в Тернополі. Історик за фахом, навчається в аспірантурі.
Автор поезії та прози. Твори публікувались у альманахах «Нова проза», «Золота пектораль», збірнику фантастичних оповідань «Мантикора», журналах «УФО» та «Дніпро».
Лауреат ІІ премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Проза».
У 2012 р. за його підсумками опубліковано збірку оповідань «Кроки за спиною».

*
Нагору