Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Інесс Кужом

***

Для вас у мене гарна новина –
Нема кінця! І смерті теж нема!
Про це дитя ворушиться в утробі,
При сорока це мариться в хворобі,
Про це в передчутті зима дріма.
У це я змалку гралася сама.

У мене є погана новина –
Тепер, здається, і життя нема.
Про це в ранковій сказано газеті,
Про це в шприці, кюветі і пікеті,
У це вожді заводять задарма.
Про це я змалку плакала сама.

Новин нема – це гарна новина,
Як ніч Різдвяна тішить нас вона.
Ні смерті,
Ні життя...
А все в ЛЮБОВІ.
Цьому не вчать таблоїди ринкові.
Про це побачиш в Луврі на стіні,
Про це у П’ятдесятому Псалмі,
Про це чекають в батьківському домі,
Про це книжки, відомі й невідомі,
Про це тебе сповідує орган,
І зрідка мерехтить кіноекран,
Про це для серця спокою нема...
У це, нарешті, вірю я сама.

Сни пурпурових метеликів

Ніжними снами рудих і червоних метеликів Бавиться вітер у кронах – і кида до ніг. Пристрасть торішня розбилась на брязкоті келихів, Попелом білим осіла, як вранішній сніг.

Ягідний присмак цілунків твоїх розчиняється В склянці холодній відмов, що гірчать полином. Я не шкодую, що наших тілес не торкається Блискавок грішних небесно-дотичний синдром.

Знаєш, як в ночі травневі мене лихоманило? Запах конвалій бажанням вривався в єство, Місяць у зорях гойдався принадно-оманливий – Ніби зі мною весни святкував торжество.

Я не шкодую. Забути весну намагаюся.
В грудях тепер метроном, він не знає жалю. Чом же тоді я в гарячих сльозах прокидаюся, Як виривають зі сну, у якому ЛЮБЛЮ?..

Ніжними крильцями, сном пурпурових метеликів Бавився вітер, загруз у снігу – і затих. І, хоч не чутно зрадливого брязкоту келихів, Десь червоніють в снігу і мої серед них...

Небесна шпаринка

Чи в небесну шпаринку ніхто вже за мною не стежить, Що безумство весни, як колись, вже мене не бентежить? Ніби зроду від щастя від сакури цвіту не мліла І в рожевих пуантах ходити по лезу не вміла.

Та чи з власної волі наділа із криги обручку, У саду пізнання закопавши коштовну каблучку? Перший спалах чуттєвий в ній дивним сапфіром іскрився, Він до мене на ліжко на хвилі тюльпанів спустився.

Перший опік від зради рубцем залишився на перстні, І в тумані-дурмані заплутались всі мої весни. Ніби в німбах в мереживі в сутінках німфи блукають, А гріхи-пастухи їх у душу мою не впускають.

Перша німфа ягнят нерожденних в подолі гойдає, У весільнім вбранні нареченого інша шукає, Сон-траву і суцвіття-буття розкида їх сестриця... А на віях солона роса – то чужа таємниця.

Так і я –– як в імлі проживаю чиюсь забаганку, Де бракує відтінків палітрі травневого ранку, Де сліпий Рафаель, де німий соловей, де фрегат без вітрила, Де у скруті забуті натхненням гаптовані крила.

Грипозна

Зі мною День та Ніч у шахи грають,
і чорно-білі плутають фігури,
а я ферзя за пазуху ховаю –
поміряю – й зіб’ю температуру.

Грипозним станом щедро оповита, сказала я відверто терапевту,
що покохала так несамовито,
що до стіни і ліжка ним приперта.

У випраному Асею халаті
він янголом гуляє по палаті;
ковтаю я слухняно, як дитина,
то жмені, то пігулки аспірину.

Коли від грипу вилікують зовсім,
піду у сніг стрибати задом босим,
щоб знову з лихоманкою потрапить
у спиртом миті ескулапа лапи.

Пастельна увертюра

Чуттєво-витончена
тортура –
Мені не можна тебе
торкатись.
Пастеллю
пишеться увертюра.
Боюсь і мрію
не зупинятись.
Бо я так хочу
тебе вдихати:
Від скроні –
вниз –
до сердець шаленства,
Уздовж –
до місця,
де плавлять ґрати
І відпускають
човни Блаженства…
А ти?
Ти хочеш мене вдихати?
А ти?
Зумієш мене кохати,
Коли
засяє пастель?...
А доти
Флюїд бажання –
єдиний дотик…


 

*
Нагору