Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Анжела ЛЕВЧЕНКО

Анжела ЛЕВЧЕНКО

А ти на смак, мов яблучний пиріг:
Антонівка, ваніль, кориці дрібка,
І цукор десь на саме дно заліг,
Контраст смаків і філігранна ліпка.
Медово танеш у моїх вустах,
Я вкотре відірватися не в силі,
Спокуси аромат в передчуттях
Гойдає вечір втомлено на хвилі.
Червоне сонце наливає чай
Хмаринкам — персонажам пасторалі,
З обійм не відпускай, вдихай, вивчай,
Зривай таємні мрії, мов коралі...
Любов смакує навіть через вік,
У домі тім, де щастям пахнуть діти,
Господар там — найкращий чоловік,
І я — найщасливіша в цілім світі…

***

Тчуть сновидіння мости зі згадок,
Щоб скоротити між ними прірву.
Залишу тільки любов у спадок,
Відбитки слова безжально вирву.

Кохати, знаєш, велика мужність,
Де чесніть, ніби випробування.
Найбільша помста тобі — байдужість,
Найгірша кара — моє мовчання.

Відпий ще трохи п'янкої згуби,
Де виноградів світанки сині,
В яких я сонцем для тебе, любий,
Ховаю літо у павутині…

***

Все довша ніч, мов сукенка до п'ят,
Гарячий чай аж обпікає душу,
Лиш дрібку днів — загублених зернят
Й листочок слів у пам'яті засушу.
Гірчать солодкі вересу меди,
Ще місяць, два й зацукряться снігами
Смачних цілунків по мені сліди
Й того, що прозвучало поміж нами.
Лиш паморозь відбитками на склі,
Розлуки тінь стоїть на півдорозі,
Де яблука, мов сонце, на столі
Любов твоя босоніж на порозі…

***

Лиш кілька крапель ночі на зап'ястя
Й мереживо прихованих зітхань.
Біля твоїх грудей маленьке щастя
Тремтить і б'ється пташкою бажань.
Кохання й шахи — я в них королева,
Пряма тобі загроза, шах і мат,
Клітинка, ніби станція кінцева,
І нагорода в тисячу карат.
Майстерно розчиняюся у тиші,
Зникаю із обійм розкішних шат,
Лиш на подушці спогадом залишу
Свій неповторний диво-аромат…

***

Думками зі мною. Твій вибір насправді безслівний.
Буденність пригасла валандає душу в тривозі.
Цілуєш коханок. Гадаєш, ти вільний? Покірний!
Бо ж сам зупиняєш життя своє на півдорозі.
А жаль роздирає хлібину вже спечену навпіл,
Кому тепер їсти ту другу її половину?
І награна чесність з оскалом сопе на канапі,
Скажені бажання, мов пси з ланцюгів серпантину.
Спусти ж їх нарешті! До біса з'їдять нехай розум!
Ми ж знаємо — разом з нуля починати не складно,
Щоб бачити зорі, достатньо змінити лиш позу,
Не стримуй любов, не топися у ній безпорадно.
Уперті обоє! Мовчанням лікуємось звично.
Нескінчені справи, буття нерозкраяне тисне.
І ніч розділяє тіла наші метафізично.
І тихе «прости» десь у кутиках губ твоїх висне…

***

Усе по колу. Ці звичні дати,
Земля і Сонце. Твоя орбіта.
Найважче, віриш, чогось чекати,
Зими чи літа з зими до літа…
Усе по колу, неначе в лоні,
На вхід і вихід, на вдих і видих,
Я відчуваю твої долоні
На півдорозі до Атлантиди.
Ти замикаєш коханням коло,
Розриви ж просто недопустимі!
І зупиняєш весь світ навколо,
І сієш зерна в мені озимі…

***

Часом так хочеться стати повітрям,
Щоб ти не міг існувати без мене!
Зоряне небо суцільним суцвіттям
Вільне напрочуд і спіло натхнене…
Або водою…Живою водою,
Щоб твоє тіло щодня обіймати,
Рани минулого змити собою,
Спраглі пелюстки-вуста напувати…
Або землею, в яку б ти корінням
Зміг зачепитися і корінитись,
Сіяти спіле кохання насінням
І на прихисток навік зупинитись…
Може тобі видаюся смішною,
Що до останку ось так розчиняюсь,
Все, про що мрію — це бути з тобою,
До божевілля і, віриш, не каюсь!

***

Як перший сніг скрадається невміло
На білих лапках, ніби сон, м'яких.
Ти ніжно огортаєш моє тіло,
І тисячі метеликів легких
У животі здіймають полохливі
Нестримну бучу, сонце в передтінь.
Додолу очі. Дотики чутливі
І марево ледь чутних шепотінь.
Ще дихання невидиме сплетіння,
Де родимок сузір'я на спині,
Бажань нестримних справжнє павутиння,
І спраглим перезвуком ти в мені…
Злипаються вустами медоноси,
На спілих персах намистини днів.
Вплітаєш тихим щастям в мої коси,
Все, що намріяв і чого хотів.
Чи то покірна, чи то захмеліла.
Безмежна віра — ремінна шлея.
У сумнівах душа переболіла
І я тепер, уся, як є, твоя…

***

Ця зима заручниця обставин,
Снів вітрила, хмари-кораблі.
Є для штурму більше ніж підстави.
Гнів спинивсь на звичному щаблі.
Знову сніг погруз в німе мовчання,
На душі лиш слід від підошов,
Сумніви — вакцина від кохання,
Ти у них повз мене десь пройшов.
Контур вуст підводить горобина,
Звабно-згубно поведе плечем.
Знаєш, в тім біда, що не єдина
В твоїм серці зі своїм ключем.
Легше поміняти було б двері,
Не скрипіли щоб від зайвих слів.
Або жити в мезозойській ері
Серед дивних зграй першоптахів.
Ця зима…розтяжка осінь-літо,
Ультрафільтр між тим «було» і «ні».
Втрата — це маленьке пережито
Без взаємних зрад і метушні…

***

Цукерки з'їдені. На таці крихти флірту.
Павич розкішне пір'я заховав.
Колотить ніч пастельних фраз палітру.
І дощ все підливав і підливав
У келихи банального хотіння,
А ви ж такий типовий інтроверт!
Так шкода стало вашого терпіння
Любов схилила тіло на мольберт.
Малюй мене і думай… думай глибше!
Подвійне кодування. Справжній скетч.
Про нього час у спогадах напише
Законам і канонам всупереч…

***

Анжела Левченко
Поет, письменник, журналіст.
Авторка збірок поезій «Стежками долі», 2008 рік, «Сповідь», 2011 рік, «Мембрани душі» та «Причастя словом» 2016 рік

*
Нагору