Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Катерина ОНІЩУК (МІХАЛІЦИНА)

Катерина ОНІЩУК (МІХАЛІЦИНА)

НЕРАЙСЬКИЙ САД: НАБЛИЖЕННЯ

Не рушить вітер обважнілих стебел
небесних трав, ані земних антен.
Хоч подумки наближуюсь до тебе,
горнуся до розпростаних рамен,
хоч подумки. Прости мене за будні.
От-от розквітне перший в світі дощ...
Ми будемо кумедні й неосудні:
зженемо тишу із музейних площ,
де був віками тільки пил і камінь.
Насадимо там глоду й нагідОк.
Зберемо краплі голими руками
і зросимо нерайський наш садок.
Там виросте ще мак і сто конвалій,
а цвіркуни заселять спориші...
Прости, що не вміщаюсь в ідеалі,
хоч подумки вмісти в своїй душі.

МАНТРА. ПОЗА ОСІННЮ

Прощання без слів, на безпечній усталеній відстані.
Осінніх наближень скінчився нарешті ліміт.
А далі — як місяць — без прив’язі, але й без пристані
котитимусь, плистиму, йтиму... Між тог і хламид
шукатиму пса, що на мене, обожнивши, витиме.
Поб’ють — то затихне. Облишать — то витиме знов.
І жодних прощань. І жодних розлук. Сумовитими
очима — навзаєм — оскаржим жорстоку любов.

КАМЕЯ ДЛЯ ПАНІ К.

Скульптурні крихти. Камінь. Камедь. Клей.
Вся рустика — так камерно — тобою
наковтана. Вулкан на тлі Помпей.
Різак при тілі, впоєний різьбою.
Все рустика — камелії, камін
і канделябри, і рука на ковдрі,
тонка канва двох литок і колін.
Вся рустика тобою — дивно, добре, —
наковтана. Колись така тверда,
як скеля, де прикуто Прометея,
мінлива і крихка, немов слюда,
наковтана тобою я — камея.

КУПЕЛЯ. СПРОТИВ ПРОЗРІННЮ

Вгорнувшись у хвилю, як гусінь у кокон,
чекаєш, чи прийде на цей бік Землі
маленьке дівча. Нефарбований локон
у сховку на пляжі. Пливуть кораблі
з тендітними принцами. Кожен — до скону.
Дівчатко приходить, будує містки,
мов пазли, зі спогадів. Тулить корону
до ґулі на лобику. Темний, хисткий
розходиться досвід, як брижі, по колу.
Зістарена жінка по той бік Землі
безтямно махає чужому атолу,
куди не причалять її кораблі.

ЗІПСУТИЙ ГЕРБАРІЙ. ГРА УЯВИ

Ліжко в пелюстках — ромашки і рута,
сушені мальви, дрібний розмарин.
Поруч в горнятках фіалки й цикута.
Пальці-метелики коло перин
пурхають лоскітно. Вчаться сідати
в ямку ключичну, на білий живіт.
Пальці — метелики... Або солдати,
ті, що край ночі підкорюють світ
тіла розкішного, вбраного в квіти —
руту, ромашки, дрібний розмарин...
Замок.
Мітла.
Небажання летіти...
В ліжку ховаються відьма і принц.


КОРАБЕЛЬНИК. ПЕРЕД ВІДПЛИТТЯМ

пусти мене... впусти на свій причал...
твій човен уцілів в кораблетрощі —
якийсь святий, старі труснувши мощі,
тебе порятував... горить свіча...

пусти мене... впусти, як ложку в мед...
змаж солодом судну своєму рани —
на ньому ще не раз принадні панни
повеселяться... хвилі... бризок лет...

пусти мене... впусти мене... відчаль!..
нещадно тануть миті ці урочі —
заступник твій не скоро склепить очі...
на якорі гойдається печаль...

КОЛИСКОВА ДЛЯ ЛЕЛЯ

Світловолосий мій Лель язичеський,
хлопчик-веснянка із мрій...
Спогад древній, ще небожительський
пурхнув з-під спущених вій:
разом молились богам незвіданим,
разом звергали їх,
разом світали, співали, снідали,
падали в гріх і в сміх.
А отепер зі щасливим подивом —
разом таки, разOм! —
так обережно, так ніжно гOйдаєм
синів і доньчин сон.

ПРОГУЛЯНКА. БОРЩ І ЩАСТЯ

Зелений борщ із ароматом глиці,
і полину,
що сивіє, як дід, під лісом на осонні.

Дві ялиці
і безліч сосен
затуляють слід
до схованок суниць і, мабуть, мавок...

Так дивно: подалися по щавель,
і раптом серед глинищ та канавок
побачили, як чорний муравель,
везе цукринку на спині —
дбайливо,
немов коштовність рідкісну й крихку.

Тікала в хащі тінь не шарудлива.
Ламали білки віття,
в гопаку
злітаючи аж ген на вістря сосен.
А муравель чалапкав крадькома з цукринкою на спині…

Нишком, босо
ми йшли за ним і знали, що нема
нікого щасливішого...

Ялиці
таки вступились, показали слід...

Тому-то борщ — із ароматом глиці
і полину, що сивіє, як дід.

***

Море шумить.
У розверзнутих пащах печер
хмари зникають, як вівці у роті Циклопа.

Ти, Одіссею,
минувши сирен і гетер,
втрапив у пастку дівчиська!

Он бульбашка лопа,
та,
що сиділа на камені посеред хвиль.
Теж упіймалася.
Теж віддала себе вповні
вітру й воді.

А дівчисько облизує сіль
з пальців засмаглих. Вигадує ігри любовні,
вдавано ластиться.

Гори впадають у сон.
Пусто на пляжі. Нагадує звуки гобоя
шурхіт сухого бадилля.

Висить маскарон —
камінь поморщений —
там, де ви будете двоє.

***

Сядем над берегом — двоє скопів або чайок.
Риба й медузи, як дзвони, дрижать біля ніг.
Вип’ємо з кружки-на-двох чебрецевого чаю,
скрутимо пагіль суху у простий оберіг.

Ніч насувається. Візьмеш ласкаво за плечі.
Шум й ліхтарі вимикаються, гаснуть і от
тиша над нами. Як іскри з погаслої печі
сиплються зорі. Схил ліктя… Тугий поворот

пальців засмаглих на тлі поцяткованих мушель.
Дзвони медуз здобуваються враз на набат.
Куртки, намоклі в росі, на раменах посушим.
Губи, просочені сіллю, солодші стократ.

***

не жди в мені дерева
слухай як жовті казки
стікають між пальців
і раптом стаються корінням
рум’янку чи м’яти

за місяць з твоєї руки
я вип’ю дощівки
з руки що сама од варіння вина й конфітурів
смакує так солодко

сну мені не діждати ні нині ні завтра ні поспіль
оцих кілька тижнів

готуй-бо уже запасну долоню для мене
утепли ту люльку ту постіль
в дворі під горіхом
де висять птахи моїх плать
котрих незабаром піймаєш сховаєш у шафу

вологі дими віднедавна шкідливих багать
збираються в дупла горіхові
мовби вода у карафу
та сама вода що за місяць з твоєї руки я вип’ю
настояну зіллям варенням і снами

не жди в мені дерева
слухай ці жовті казки
що плинуть між пальців пожухлих
вгорі понад нами

(двом горіхам: старому, у батьківському дворі, що свого часу замінив абрикос, якого викорчували після смерті прабаби; і зовсім юному, випадково знайденому при дорозі у парку на Високому замку, який ледь устигнув “вилупитися” з трухлявої шкаралущі. син каже, що тіні від горіхів холодніші, ніж від інших дерев.)

***

Катерина Оніщук (Міхаліцина) (Україна, 1982). Поетка, перекладач, редактор. Володарка премій конкурсів «Гранослов», «Привітання життя», «Смолоскип». Вірші, проза та переклади друкувалися в різноманітній періодиці, зокрема у «Радарі», «Золотій Пекторалі» («Занепад брехні» О. Вайлда, есеї, поезія), «Кур’єрі Кривбасу» («Знак на стіні» В. Вулф, «Автостопник» Дж. Морісона), театральному журналі «Коза» («Свята куртизанка» О. Вайлда), «Українській літературній газеті». Поезія увійшла до антологій «Червоне і чорне: 100 поеток ХХ століття», «Шоколадні вірші про кохання», «Нова українська поезія», «М’якуш: антологія української смакової поезії», «На каву до Львова». За віршами К. Оніщук учасники театральної формації “МАПА.UA” поставили міні-виставу «Мандри язичниці». Вірші перекладені болгарською, польською, німецькою, російською мовами.
Казка «Про Зайченя, яке хотіло стати пташкою» увійшла до бібліотечного альманаху «Терапія читанням»; вірш «Про гусінь-фантазерку» опубліковано в альманасі «Блискуче перо» Всеукраїнської ініціативи «Додай читання!» (автор-натхненник Євгенія Пірог). За віршем «Веселка над лугом» миколаївська художниця Юлія Поліщук створила однойменний артбук.
Окремими книгами у видавництві «Астролябія» вийшли її переклади Дж. Р. Р. Толкіна («Діти Гуріна», «Сильмариліон», «Сказання з Небезпечного Королівства», «Легенда про Сіґурда й Ґудрун», останні два — у співпраці з Оленою О’Лір) і А. Шклярського («Томек у країні кенгуру»).
Живе і працює у Львові.

*
Нагору