Богдан БОЙЧУК
(в любовнім акті)
В жадобі
склеїлись уста,
а руки
проникали в стегна,
зсуваючи гарячі спідниці.
У сплеті м’якшали тіла,
облиплі кетягами поту,
як кільчилася в животі
плоть від плоті.
ІЗ ЦИКЛУ «ЛЮБОВ У ТРЬОХ ЧАСАХ»
ОДИНАДЦЯТЬ
1.
Напне на грудях перкаль ночі,
обпарить груди кропом сосок;
знепритомнівши, неспокоєм
закропиш очі.
Зануриш голову у білу
гущавину грудей кипучих,
бажаючи ще раз вернутись
в жіноче тіло.
2.
роздерши на грудях перкаль
вона переходить times square
і віддається кожному
хто прагне кохання
за гроші
і ТИ
самотній
також злягаєшся з нею
бо не маєш нікого
ближчого
ТРИНАДЦЯТЬ
1.
Ти наповнишся ущертно нею,
заколишешся у ритмі бедер,
що живитимуть твою надію
і глибитимуть твою потребу
покоритися чуттям і впасти
в голе кипотіння ніг, —
та не віднайдеш себе у ній,
тільки защемить гостріше пустка.
МОЇ СТЕЖКИ ПЕРЕСОХЛИ СПРАГОЮ
Іди тепер сама.
Хай сонце розбивається
об крик твоїх грудей,
що плачуть спомином,
хай вітер в`яне
на розп`ятих спідницях, —
о дівчино моїх шляхів,
іди.
Не треба виливати тугою очей:
ти знаєш — я тебе любив,
як молодість шуміла
на твоїх руках,
як піснею тремтіли стегна
про рожеві діти
і ти для місяця зривала сором вій.
Та чаша вечорів була скупа.
Іди… іди…
…не треба ранити росою слів уста.
|