Богдан БОЙЧУК

(в любовнім акті)

В жадобі
склеїлись уста,
а руки
проникали в стегна,
зсуваючи гарячі спідниці.
У сплеті м’якшали тіла,
облиплі кетягами поту,
як кільчилася в животі
плоть від плоті.

ІЗ ЦИКЛУ «ЛЮБОВ У ТРЬОХ ЧАСАХ»

ОДИНАДЦЯТЬ

1.
Напне на грудях перкаль ночі,
обпарить груди кропом сосок;
знепритомнівши, неспокоєм
закропиш очі.

Зануриш голову у білу
гущавину грудей кипучих,
бажаючи ще раз вернутись
в жіноче тіло.

2.
роздерши на грудях перкаль
вона переходить times square
і віддається кожному
хто прагне кохання
за гроші 
і ТИ
самотній
також злягаєшся з нею
бо не маєш нікого
ближчого

ТРИНАДЦЯТЬ

1.
Ти наповнишся ущертно нею,
заколишешся у ритмі бедер,
що живитимуть твою надію
і глибитимуть твою потребу

покоритися чуттям і впасти
в голе кипотіння ніг, —
та не віднайдеш себе у ній,
тільки защемить гостріше пустка.

МОЇ СТЕЖКИ ПЕРЕСОХЛИ СПРАГОЮ

Іди тепер сама.

Хай сонце розбивається
об крик твоїх грудей,
що плачуть спомином,
хай вітер в`яне
на розп`ятих спідницях, —
о дівчино моїх шляхів,
іди.

Не треба виливати тугою очей:
ти знаєш — я тебе любив,
як молодість шуміла
на твоїх руках,
як піснею тремтіли стегна
про рожеві діти
і ти для місяця зривала сором вій.

Та чаша вечорів була скупа.
Іди… іди…
…не треба ранити росою слів уста.