Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Анна БАГРЯНА

Анна БАГРЯНА

СНІЖНЕ

Сьогодні любов, як завжди, до безглуздя
невимушена.
До подиху подих.
Життя – еротичне, мов марення.
Чи знов, як колись, називатись
на “ви”, може, нам?
Чи знов непаровано в світі тинятися парами?
А сніг
на обличчі –
як поспіль накладені блискітки.
На сміх,
закінчилося свято зволожених сходинок.
До подиху подих.
Любов спалахнула, мов блискавка,
на прикрість погоді і сховку зимового одягу.
Спотворення днів – як жертовність, несхожа на святощі.
Іще не тремтить від бажання лишатись невічною
замерзла душа без щойно віднайдених радощів –
так ніжно кохати в засніженій постелі січня.

* * *

Я в долонях Ваших тону –
як мара, як примара, як пристрасть.
Присягаюся: цю війну
до останнього
вистою.

Ви спитайте мене по тім:
як жилося – самій, закованій,
заки ніч, заки світло й тінь,
заки кінь летів непідкований?

– В суєті, – відповім, впаду
перед Вами і стану… Вами.
Як безсило голосить дух,
коли тіло вертає пам'ять!

Я ще тут, я ще там і тут.
Відійдуть і віки, і тіні,
а в долоні колись вростуть
інші лінії.

 

СКІФСЬКА ДІВА

Не на сон затуляла повіки,
до грудей приростала руками,
триста років – без чоловіка,
вже не жінка,
іще не камінь…
Витікання вогню і часу,
триста літ – ні душі, ні плоті,
незавершення непочатку
і мовчанки прадавня нота.
Прикладала до лона зілля,
ворожила та... на горішках.
Ніби сукня чиясь весільна,
білим-білим ставало ліжко.
І вона в ньому – біла-біла
(сніг розтане – навік зів’яне),
із грудей проростають крила,
вже – не жінка, іще – не янгол.

* * *

по тілу – мов злодії – нишпорять руки-чорти
забаганки твої – забагато вина і винних
за усіх через кого могла б сюди не прийти
цілую тебе –
наче Бог виціловував глину

що стривоженим нам
коли кожен бере чуже
коли вже не боятися бути обабіч світу
я цілую тебе –
береженого біс вбереже –
вириваючи з коренем
всі заборонені міти

увійди й розчини – так як кров розчиняє вино
як під слиною гинуть тягучі фруктові цукати
простріли і здійми над жахливим – до холоду –
сном –
за усіх
через кого
позбавлена права літати

 

СВЯТО КУПАЛА

Свято Купала – ніч не безвинних,
іноді хочеться трішки не святості,
багаття багатого,
вінків та віників,
а ще – якоїсь первісної радості,
смикання кетягів стиглої ночі,
жару жертовного, що попід полум’ям,
голими п’ятами першого “хочу”
бігти щодуху
з Його ім’ям.

ПОСВЯТА

усім наступним твоїм жінкам –
одвічна про мене пам'ять
в їхні лона нестимеш –
із криком крові –
отруту
вкорінених нами демонів
тільки шрамів нових не виорати –
ті самі
залишаються –
палімпсестами на долонях –
іще від мене
бо – після мене

це ж зі мною лише
міг побути хоч трохи не-схимником
чоловічої моці не надто від інших
сповнений
колихала тебе колихала
наче маятника в годиннику –
аж час видавався передозовано-
беззмістовним
надщербленими гранчаками
сьорбала віру
викрадену у страчених –
аж та що стояла між нами
благала: помилуй господи
всі наступні твої
всі останні твої
мені мабуть не пробачать –
на мертвецький Великдень –
як не-праведниця –
я постую

а можна ж було напророчити просто:
чоловіком ти зможеш –
лише зі мною –
виростати до необмеженого
штирхала у намальованого –
вушком від голки
спалювала твоє волосся
навіть молилася
а свого все-одно не одержала
доведеться залишити для наступних
а самій  – наче повітряна ампула –
до невидимого прозоріти
нанизуй їх голубе
на свою чоловічу сутність
скільки зможеш нанизуй
я буду поряд

* * *

У нього під пахвами пахло яблуками,
він мене називав янголом,
але поруч із ним
не
я
була

 

* * *

від мене – до мене –
від мене – до мене –
подібний на хвилю
ти хвилею став
ти – тіло
морської води

* * *

так
ніжно
ти
цілував мене
а я подумала
що це
сон
і –
прокинулася

 

* * *

з солодким присмаком
в беззвучних нотах
схожа на світло
юного янгола
я – твоя дівчинка
я не проти
випити сонця
стати п'яною
бути з тобою
єдиним голосом
вище – над часом
і понад водами
щоб цілувати
тіло оголене
щоб віддаватися
не відходити

тільки послухай:
під нами дихає
ціла планета
пробуджена
збуджена
будь моїм світом
будь моїм сміхом
будеш?

 

* * *

це було дивне відчуття:

його сорочка ближчала до МОГО тіла
я відривала ґудзики зубами
бо пальці в ту мить куйовдили те
що колись
називатиметься
світлим спомином
про нездійсненне
адже відлік від точки “ми”
не встиг розпочатися

це було дивне відчуття:

він зник –
приблизно так
як зникають іноді електронні листи
від випадково клікнутого “видалити” –
зникають саме тоді
коли збираєшся їх читати…

кажу ж
це було дивне відчуття

ВОРОЖІННЯ

Обриваєш макові пелюсточки
моєї спідниці
запитуючи:
– любиш?..

а їх – все менше й менше

– …чи не любиш?..
– …а якщо любиш, то кого?..

на маках – кажу – не ворожать
– бува-а-а-й!

Наздоганяю повітряну павутинку
якщо зловлю – пошию з неї білизну
і чекатиму
поки зацвітуть нові маки
бо
вже сумую –
за Твоїм ворожінням…

 

Анна БАГРЯНА

         Поет, прозаїк, драматург, перекладач.
Народилася 24 березня 1981 року в м. Фастові Київської області. Закінчила магістратуру Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.  
Авторка шести поетичних книг, виданих в Україні, і трьох – за кордоном (Польща, Азербайджан, Болгарія), романів “Етимологія крові” (2008) та “Дивна така любов” (2010), книги оповідань «Життя видатних дітей» (Київ, «Грані-Т», 2010), трьох книжок перекладів і збірки п’єс. 
Поезії Анни Багряної перекладені 13-ма мовами світу.
Драматичні твори ставилися в театрах Києва, Донецька, Тернополя, а також в м. Чікаґо (США).
Лауреат Міжнародної україно-німецької премії ім. О. Гончара, конкурсів «Коронація слова» та “Смолоскип”, Літературного конкурсу СФУЖО ім. Марусі Бек (Канада), премії “Срібне перо” (Болгарія). 
Перекладає з польської, болгарської, македонської, сербської та хорватської мов.
Член Національної спілки письменників України, Асоціації Українських Письменників, Міжнародної Асоціації письменників та публіцистів.

*
Нагору