Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Олександр СМИК

***

Два тіла…Дві душі…
Який капкан кохання
Завмерли голуби
В пеленах всіх святих
Все бажане в цю мить
Жаданне і незнанне
Два тіла… дві душі…
Молітеся за них
Розлите молоко
І калиновий сором
Вінчаються серця
Навколо світ затих
Марія немовля
У пелюшки загорне
Два тіла… дві душі…
Молімося за них



Два тіла…Дві душі
Збірка віршів інтимної лірики
Видавництво ЦУПЕР, Пряшів, 2005

КОЛИ ОДЯГНЕНА У СВІЖУ НАГОТУ…

Коли одягнена у свіжу наготу,
Ти підіймаєшся з росистої постелі,
Я завжди впізнаю в тобі оту,
Змальовану великим Ботіччелі.
Ранкове освідчення серпанок огорта,
Ромашки розстеляє небо чорне,
Летить її величність нагота,
Як полум’я, що вирвалось ізгорду.

Твоє тіло кажуть довго сиротіло,
Поступись своїм бажанням, моя мила.
Я ні поглядом, ні докором, ні словом
Не порушу цю гармонію любові.
Твоє тіло кажуть довго сиротіло,
Твоє тіло таки довго сиротіло.

Іде у воду гартувати міць,
Це божевілля викохане тіло
Перед тобою припадаю ниць,
А, може, просто падаю невміло.
Погоничі кричали за рікою
Словами посягали на цноту,
А я її, побачивши такою,
Обрамив у обіймах наготу.

Твоє тіло кажуть довго сиротіло,
Поступись своїм бажанням, моя мила.
Я ні поглядом, ні думкою, ні словом
Не порушу цю гармонію любові.
Твоє тіло кажуть довго сиротіло,
Твоє тіло таки довго сиротіло.

СЬОГОДНІ НАШЕ СВЯТО

Сьогодні наше свято, панно,
Всі зорі дивляться на Південь,
Шампанське і нічне купання,
Аж доки до перону підеш.
Я подарую жовті ружі
І ще не вірячи в розлуку.
Як незвичайно чути: "друже",
Як незвичайно тиснуть руку.

Залишається в долоні
Позабутий промінь літа,
Він ще здатен обігріти любов,
Любов до тебе
Він ще здатен обігріти.

Признач побачення на потім,
Даюся легко одурити,
Не вірю, що ранковий потяг
Так просто відбирає літо.

ТРЕТІЙ ТОСТ

Це ж треба, щоб минуло стільки літ
Для того, щоб зустрітися з тобою?..
У келиха духмяний першоцвіт,
За тебе перший тост, моя любове!

Навколо бутафорське вар’яте —
Незатишний притулок цей мусовий.
Зате в очах всепрощення за те,
За тебе другий тост, моя любове!

Розлучені самотністю доріг,
Ми до розмови зовсім не готові,
Вінчання — наш повчальний оберіг,
За тебе третій тост, моя любове!

Шампанське ніби спогади п’янкі,
Цей вечір, справді, видався чудовим.
Яким ми ранок стрінемо, яким?
За наше щастя вип’ємо, любове!

Це ж треба, щоб минуло стільки літ
Для того, щоб зустрітися з тобою?..
У келиха духмяний першоцвіт,
За наше щастя вип’ємо, любове!

ЛЮБЛЮ

Вже сутінки упали на левади,
Затихли понад світом голоси,
Хто нашому побаченню завадить?
Хіба що пух найпершої роси.
Пестлива ніч на всі вагання з морем,
Зашепотить схвильовано трава,
І я почую із найпершим болем
Знайомий щем окутаний в словах.

Люблю, люблю! Немов жага обпалить
Люблю, люблю! Мов сонце обпіка.
Під серцем коли грудочка опалу
Нагадує любов була яка...
Під серцем коли грудочка опалу
Нагадує любов була яка...

Люблю, люблю! Як завжди потаємно
Розгублене повторює дівча
Абетку цю у вічності взаємно,
Яку ніхто ніколи не вивчав.
А потім губи відведе лякливо,
Покриє білий привід лепеха,
Падіння наше омивають зливи
Та грім під серцем чомусь затиха...

***

Ранкова жінка Поза лотос
Як східні прянощі п’янкі
А я знімаю позолоту
Єдиним дотиком руки
Богиня оживає просто
Цілунку загадкова річ
ЇЇ розкидане волосся
Нас знову повертає в ніч

***

Пусти мене у ніч Пусти
Я увійду в розведені мости
З піднятим прапором любові
Від місячної наготи
Як потойбічності світи
Тремтять ріка Твої мости Мій човен
Який шалений і стрімкий потік

***

Між нашими руками простір
І глибин не видно дна
І серце як самотній острів
Де ти лишилася одна
Чекаю на твої вітрила
А може доля не мине
Кохання надавало сили
Воно ж знесилило мене
Позаду напісвіту літо
Попереду зима надій
Повернення чекати звідки
Твоїх цілунків і обіймів
Ніхто не зможе обігріти
Чи зберегти твоє тепло
Між нашими руками літо
В безодню ніби відійшло

***

Яка полегкість від горіння
Цілунок губи обпіка
Неначе сонячне проміння
Його пестить твоя рука
Впускає в пелюстки німоти
Голубить жалом мов змія
За кожен спазм За кожен дотик
Те невимовне — Я твоя
Дві кришталеві помаранчі
Вже спіють Станеться Зажди
Він зараз вибухом віддячить
Не відведи не осуди.

Три маленькі балерини

Ніч відлічував годинник
Рік старий в снігах зачах
Три маленькі балерини
Танцювали при свічах.

В новоріччі щось від мага
В кожній зваба, в кожній біс.
Нам подобалась розвага
Кожен танець йшов на біс.

На одній була лілея,
а на другій — благовіст.
Третю я назвав своєю
і до спаленьки поніс.

А коли вино черлене
Спалах на щоках заграв,
Балерина грала мене
Я у балерину грав.

Ще мелодія звучала
У мереживі свічад
Та пелюстки ніг спадали
в білосніжжі простирадл.

Ніч відлічував годинник.
Рік старий в снігах зачах.
Та маленька балерина
До сих пір в моїх очах.

Люблю

Вже сутінки упали на левади
Затихли понад лісом голоси
Хто нашому побаченню завадить?
Хіба що пух найпершої роси
Пестлива ніга всі вагання зборе
Зашепотить схвильовано трава…
І я почую із найпершим болем
Знайомий щем, окутаний в слова…

Люблю , люблю,
Немов жага опалить…
Люблю, люблю
Мов сонце обпіка…
Під серцем коле грудочка опалу,
Нагадує Любов була яка…

Люблю, люблю
Як завше — потаємне…
Розгублено повторює дівча
Абетку цю у вічності взаємин
Яку ніхто ніколи не вивчав…
А потім губи відведе лякливо
Покриє білий привид лепеха
Падіння наше омивають зливи
Та грім у серці чомусь затиха.

НЕМА ЛЮБОВІ, ПРИСТРАСТІ НЕМА

Нема любові, пристрасті нема
Доношую пусте, розбите серце
Як без»язикий дзвін у небі б»ється
До сполоху даремно підійма.

І все колишнє кублиться в димах
Породжуючи постаті безликі.
Нема любові, пристрасті нема
Про це мовчиш ти серце без'язике.

Породжене для хиті і для блуду
Давно пройшло життєву круговерть.
Від сорому ховаєшся за груди
Ти навіть не спроможне дати смерть.

Дай милостині болем попрошу
Та знову мимо пролітають стріли
Навіщо, серце, я тебе ношу
Якщо любов впізнати не зуміло?

 

***

А пам'ятаєш, молодий скрипалю,
Учительку, що вигравала гами.
На гілочці, що ледь-ледь затверділа.
О, як вона над нотками тремтіла,
Рабиня від великого мистецтва.
Спочатку модерато. Потім форте.
Сольфеджіо під кінчик язика,
Щоб гілочка була дзвінка,
Фортіссімо до забуття, до втоми.
А потім їй одній відоме
І невідоме тільки їй.
Який прекрасний скрипки стрій,
Ось-ось полине звук.
Подальший пам'ятаєш звук?
Так плаче тільки справжня скрипка,
В якої дека зроблена із серця.

В любові переможених немає

Як білий прапор нагота крізь ніч
У двері до кімнати проступає
Я прошу тишу словом не каліч
В любові переможених немає…

Стає водою враз вино образ…
І час свічею пристрасті згорає
І як молитва: «Я кохаю вас»
В любові переможених немає.

Твій білий прапор розганяє сни
І крила за плечима виростають
І душі мов лелеки до весни
В любові переможених немає.

 

ПРОВІНЦІЙНА ПАНІ

У твоїх очах
Губиться безодня
У твоїх очах загублюсь сьогодні
У твоїх очах
Не горить свіча
наш маленьким Рим
від усіх далеко
І забутий дім
Обминуть лелеки
У твоїх очах
Не горить свіча.

Скотиться зоря
На твоє містечко
Обійде зоря
Твій самотній вечір
Скрипочка твоя
Хай переболить
Знову обійдеш ти своє кохання
Тільки б для людей
Не була остання
Людям побалакать
А тобі ще й жить.

У твоїх очах
Стільки зимі віхол
У твоїх очах
Навіть бурям тихо
У твоїх очах
Не горить свіча.
Крихітко моя,
Провінційна пані…
Я ж твоя любов
Перша і остання
Янголом лечу
Запалить свічу.

ТОБІ І ТІЛЬКИ ТОБІ

Яке це має бути добре
Яким віддячити тобі
Можливо, шлях за самий обрій
В країну, де нема рабів
Де з почуттів злітають пута.
Де від людей втікає тінь.
Де тіло і душа — розкуті
Де ще живе крилатий кінь
Де для любові — слово зайве
І де любитися — не гріх.
Де кожен пан і кожен – наймит
Якщо стосується утіх
Нема лукавства і все просто.
Ідеш — незнаючи куди
Де простір, простір, простір, простір
І де ми будемо завжди.
Ті, хто любив —
Завжди безсмертні
Блаженний цей,
Блаженний рай
Тому повторюю уперто
Лиш цю дорогу обирай.

***

Який же ти солодкий
Мій опівнічний сон
Мов скарби Полуботка
Поцупив Купідон
Торкнув завмерлі струни
І зачерпнув вина
А я своїм відлунням віддячила сповна
І під мої подушки ховались янголи
Коли він відчайдушно поцілював згори
Я підставляла серце і помирала з ним.
2011

КОХАНА ДЕМОНА ВРУБЕЛЯ

Нашвидко прописаний ранок
І зорі на небі губляться
Як завше прокинеться рано
Жіночка демона Врубеля
Їй нічого тут робити
На полотні старому
Комусь треба славі служити
І сповіді чути паломниць
Така у коханого доля
Не зрозуміти кожному
Цю параною розгоєну
І геній її художника
Все стерпиться коли любиш
Історія ця задавнена
Щоранку для демона Врубеля
Кохана готує каву
Мистецтвознавці облесливі
Розгадують диво дивне
Розніжене і не розчесане
Пробудження третіх півнів.

Олександр СМИК

Олександр СМИК — український бард, поет, драматург.

*
Нагору