Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Іванна ЮРКІВ

Іванна ЮРКІВ

***
Моє «Люблю»,
на снах хмільних настояне,
по краплі ллю,
щоб не розлити всує,
примочками
на рани незагоєні
Не хнич! Я дую…

***
Ще теплих цілунків
у жмені затулюю
стужавілу бруньку,
що рветься між ґудзики
в мене…
де ти — під ребром,
наче сулія
спитої музики

***
Вишкрібаю із себе
потроху твоє ім'я,
від кюреток «ТАК ТРЕБА»
рани лишаючи січені,
і твоє у мені
недоношене
ТІЛЬКИ МОЯ
захлинається відчаєм!

***
Нам до ранку навпомацки
може якихось півкварти
переброджених проблисків
рішення — МИ, або ТІНЬ,
та в глухому провулку
шукати напевно не варто
ліхтаревих прозрінь…
***
Я тобі вшиюся
зерням дурману під шкіру,
коди закриються
із неможливістю втечі,
бо ж задихнешся без мене —
прийми це на віру,
як хрест
на плечі…

***
Ти червоним вином
із відтінками спогадів — спецій,
де ваніль, кардамон —
ще гірчать в недосяжних
глибинах,
добираєшся спрагло
до того в самісіньке серце,
хто не тямить у винах…

***
Мабуть пора
вирватись з твоїх грудей…
з твого ж ребра
стати тобі ЧУЖОРІДНИМ
ТІЛОМ…І тінню
пізнє «Отямся» впаде
й зблідне…

***
Вустами до неба…
Цілуй! І нехай дощить…
Це пахне НЕ ЛІЖКОМ,
а чимось таємно більшим
Розбийся об мене
і сумніви всі трощи,
щоб стати в мені таким
небайдуже — іншим
На кінчиках пальців
тягнуся до дна калюж,
де лопають подиву
перенасичені бульки
…І липнуть сорочки
до голих в самотності душ,
а руки знаходять знайомі
для себе притулки

***
Ріжу об тебе руки
і глухне крик
в серця нерівних стуках —
Морзянка…SOS…
Тільки сигнал
у просторі втоми зник,
а біль…
як трос…

***
Культивуєш в мені
вороняче око провини,
за хвилини пісні
в аритмії сердець щербатих
Вчися косу клепати,
бо хто, як не ти повинен
врожай збирати…

***
Ти на листку зім'ятому
корчишся тУгою
серед трикрапок — атомів
ночі затертої,
Перепишу, щоб завтра
прокидатися другою…
не жертвою…

***
Дотики – дротики —
тіло — суцільна напруга,
замкнені подихи
біло іскрять до судоми —
ПЕРЕГОРАННЯ,
щоб переродитися вдруге,
мов вийти із коми…
***
Буває ж, немовби
запросиш людину домів —
приємні розмови,
відвертості іскри разючі,
а потім…не стерти
із ворсу своїх килимів
слідища бруднющі…

***
Холодне «До завтра»
обтрусить із яблунь цвіт,
зірвавши із правди
останню убогу рюш,
що змушена зав'язь
закінчить ОДИН політ
в очах калюж…

***
В кліточці мишка
ганя коліщатко…
Пальцем
по дверці
вистукуєш музику…
Хочеш горішка?
А хочеш зернятко?
Крапельку ласки —
почухати музико?
Котику…
Котику…
Як мені хочеться
пальця вкусити
з безвиході лютої,
тільки невинно так
страхові — збоченцю
стерво — любов
помагає отрутою!

Я, Юрків Іванна Деонизіївна народилась в селі Старий Мізунь Долинського району Івано – Франківської області. Закінчила Старомізунську ЗОШ, в 2007 році закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, в 2013 році закінчила Педагогічний інститут цього ж університету. Працюю в ДНЗ № 16 в м. Івано-Франківськ.
Друкувалась в журналах «Дзвін», «Дніпро», «Прообраз».



*
Нагору