Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Іван ЛУЧУК

Іван ЛУЧУК


ДЗВОНИВ Я В ТЕБЕ, ДІВЧИНО, ЯК В ДЗВІН

Дзвонив я в тебе, дівчино, як в дзвін,
скликав секрети свого серця,
скликав їх як ченців.
Ченці таємні мого серця
сидять в монастирі і не виходять.
Чи дзвону їм не чути,
чи двері на замку?
Ні, – чую гул – то вони просять,
щоб я в монастирі їм дзвін повісив,
а вже вони самі задзвонять.

04.05–2.09.1981

Дзвонив я в тебе, дівчино, як в дзвін
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 93.

 

ЧЕРЕЗ СЕРЦЕ ПРОБІГЛА ТАТАРСЬКА ОРДА

Через серце пробігла татарська орда –
через арку дерев ти від мене пішла.
Чи навали на серце робитимеш ще
ти,
чи інші, подібні до тебе, племена краси?

01.10.1981

Через серце пробігла татарська орда
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 90.
Кур’єр Кривбасу, 2010, № 242-243, с. 184.

 

ВЕЛИКЕ МОРЕ, ЯК ОРЕЛ У РОЗМАХОВІ КРИЛ

Велике море, як орел у розмахові крил,
маленька ти – метелик стулить крильця.
Та в голові моїй ти на усі моря
лягаєш, як долоня на зернину.

1-2.10.1981

Велике море, як орел у розмахові крил
Буковинський журнал, 2009, № 3-4, с. 18.
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 89.
Кур’єр Кривбасу, 2010, № 242-243, с. 183.

 

ПРО ТЕ, ЯК ПОКІНЧИТИ З КОХАННЯМ

У мене в голові
поселилася риба-кит,
як планктон пожирає мій мозок.
Я терплю,
але більше не буду терпіти,
на вечерю спечу
я собі ту рибину.

02.10.1981

Про те, як покінчити з коханням
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 89.

 

ПАРА ХИТРИХ ХОВРАШКІВ

Пара хитрих ховрашків
дивиться на мене,
пара хитреньких очей
носик в лапки взяло,
буде хитрий носик
третім ховрашком,
а четвертим бути
не відмовлюсь я,
як пухнастим очкам
в лапки попадусь.

16.10.1981

Пара хитрих ховрашків
Буковинський журнал, 2009, № 3-4, с. 18.
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 84.

 

НЕВИДИМИЙ БІГ

На роликах-автомобілях
по широченній автостраді
мчать невидимі велетні.
Мчать невидимі диви,
невидимі демони.
І ти з волоссям хмар чорнявих
по головах тих демонів і дивів
біжиш, неначе по купинах.
В мої обійми горизонтні,
в мої майбутні...

26.10.1981

Невидимий біг
Поезія–88, вип. 2, Київ, 1988, с. 124.
Високий Замок: Творчість молодих, Львів, 1989, с. 59.
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 29.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 40.
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 34.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 9-10.

 

ХМАРИ, І ДОЩ, І СТЕЖКА СЛИЗЬКА

Хмари, і дощ, і стежка слизька,
як дощовий хробак.
Дерево губи підняло,
пробує дощ на смак.

Ми від дощу заховались
під шкаралупку з горіха,
ліктем засмучений вечір
неба торкнувся стиха.

09.11.1981

Хмари, і дощ, і стежка слизька
Буковинський журнал, 2009, № 3-4, с. 18.
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 82-83.

 

ТРОТУАРИ НА ПРОЩАННЯ ПОСЛИЗНУЛИСЬ

Тротуари на прощання послизнулись
і розслабили свій лід на хляпу,
вії ламп хитнулися як терези,
вітер став плавніше танцювати.

На деревах светери пухнасті
поз’їдались молями тепла,
вітер сів на лавку відпочити,
витер піт з чола.

Світло ламп розбіглось по будинках
і прилипло плямами до стін.
Попрощатися б, так раптом вітер
заспівав нам гімн.

16.11.1981

Тротуари на прощання послизнулись
Буковинський журнал, 2009, № 3-4, с. 17-18.
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 82.
Кур’єр Кривбасу, 2010, № 242-243, с. 183.

ЯКБИ ТІЛЬКИ ТИ МНОЮ БУЛА

Якби тільки ти мною була,
я зробив би тобі щось таке,
що рукою привітно махало б зівсюди,
я зробив би тобі щось таке,
щоби серце зомліло від радості
і прокинулось десь в гамаку
ледь легенько похитуючись.

Якби тільки ти мною була,
а я став би тобою.

27.02.1982

Якби тільки ти мною була
Публікується вперше.

 

МИ СТОЇМО НА РІЗНИХ БЕРЕГАХ ДОРОГИ

Ми стоїмо на різних берегах дороги,
та випадкові обриси,
що на серцях на наших наросли,
взаємно бачать одне одного
за миготіннями машин.

На мент роз’їхались машини,
хвилина є – до тебе перебігти,
і ще здається – кличеш ти: біжи.
Так я ще зачекав хвилинку,
і знов між нами біг машин.

02.04.1982

Ми стоїмо на різних берегах дороги
Публікується вперше.

НЕ ТРЕБА СЛІВ

Не треба слів. Лиш запах абрикосів,
з яким зливаєшся в’єдино ти.
Рожевий запах абрикосів,
мій друг, якому я тебе довірив.

Рожевий запах абрикосів,
для мене він дорівнює життя.
Для нас той запах абрикосів
пройде й забудеться. Так хоче час.

02.04.1982

Не треба слів
Публікується вперше.

 

РОЗКАШЛЯЛАСЬ ПОГОДА

Розкашлялась погода знову. Живих живим не чути,
а мертвим все одно. Годинник став над головою
і цокнув копитом – збирається в минуле бігти,
в минуле, якого вже нема.
Я щойно був минулим, а зараз готуюся стати
майбутнім, годинник готується бігти в минуле.
Друже, ти зуби почистив і спати ліг,
годинник цокнув копитом.
Ще ніч не почалась, та стала вона вже минулим.
Ніч стала життям, бо приснилось життя,
приснилася ти мені,
а вдень ти мені не снишся – вдень я бачу тебе.
Чекаємо свого перетворення одне в одного,
а не можемо навіть на одну ніч помінятися серцями.
Не можемо чи ти не хочеш? Я не міняюся,
я віддаю.
Нам час у ноги ліг, а, пам’ятаєш, ти хотіла
здмухнути його, бо думала, що то пилюка впала на сандалі,
а він, прозорий час, здмухнутись не хотів.
Час – мудрий пес, і в наших ногах він лежить не тому,
що ми звеліли. Він знає, де зупинитись, а де промчати,
тому він нам в ногах зав’яз, щоб ми нарешті побачили одне одного.
І ми побачили одне одного, щоб потім побачити себе
в одному двоєдиному тілі, в одному двоєдиному серці.
Хто зараз я? Я зараз ти, тільки в моєму піджаку,
і з моїм виглядом. Хто зараз ти?
Ти зараз ти, і знай – на світі тебе двоє,
а мене зовсім нема, але ти думай, що є,
щоб перелити в мене себе,
щоб була на світі рівновага, щоб ми були.

осінь 1982

Розкашлялась погода
Лучук, Іван. Трохи білого світу, Київ, 2005, с. 70-71.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 10-11.

 

ОЧИМА МІЦНІШЕ БЕРЕШ

Очима міцніше береш, ніж руками.
Вже опустила очі, вже ніби відпускаєш.
Та щось тут дивне твориться зі мною.
Очима мозок ти перечакловуєш на серце.

03.12.1983

Очима міцніше береш
Публікується вперше.

 

ХОДИВ Я ВЕСЕЛИЙ І ВІЛЬНИЙ

Ходив я веселий і вільний,
волосся на шию спадало.
Знав я твоє обличчя,
а те, що під ним – не знав.

Хотів – і ставав на руки,
з кишень не виймаючи їх,
хотів – і любив невідому,
не бачив – хто справді ти.

І треба було лиш пісні,
щоб я в ній себе впізнав.
І щоб зупинився світ
в ту мить на твоїх устах.

1983

Ходив я веселий і вільний
Буковинський журнал, 2009, № 3-4, с. 17.
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 79-80.

 

МОЯ СЕСТРА МИЛОСЕРДЯ

Моя сестра милосердя
вилікувала мене
від попереднього кохання
і заразила новим.

Заразила по-справжньому,
невиліковно.
Раз попереднє вилікувалось –
значить його не було.

1983

Моя сестра милосердя
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 79.

 

І ГРУДИ РОЗІРВАВ СОБІ НА ГРУДЯХ

І груди розірвав собі на грудях.
А вона привела мене до тями –
шкода безрукавки, зніми,
я до завтра поремонтую.
Я вдячним не вмію бути,
торшер замість мене подякував –
відійшов від стіни на два метри і присів,
як дівчинка в дитсадку на виставі
в честь новорічного свята.

1983

І груди розірвав собі на грудях
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 78.

 

ТРЕМТИШ

Тремтиш, як білий рояль,
від клавішів тільки-но
відірвались пальці,
і звук ще не зник,
а тремтить білим светром
з червоною ниткою,
тремтить і зникає,
і переходить в мене,
і тремтить моїм сірим светром.
Торкаюся пальцями клавіш,
тремтіння
по ниточці
светри на нас розпустило,
змотало в клубки
і закотило в куток.
Чую, як щось всередині
по ниточці розпускається.

1983

Тремтиш
Поезія–88, вип. 2, Київ, 1988, с. 125.
Високий Замок: Творчість молодих, Львів, 1989, с. 58.
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 31.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 38.
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 37-38.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 12-13.
Дольки помаранч. Нова українська поезія, Варшава–Краків, 2011, с. 266.
Czastki pomaranczy. Nowa poezja ukrainska, Warszawa–Krakow, 2011, с. 267 (польською мовою, переклад: Aneta Kaminska).

 

LOVE STORY

У пальцях голка,
на голці серце,
спішіть подивитися –
атракціон.
Всіх кличе голка:
на мені серце
стоїть рівнесенько –
атракціон.

Пройшло півроку
і в пальцях голка
вже вушком стоїть догори.
У вушку – серце,
тепер володар
колись безсердечної голки.

29.02.1984

Love story
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 37.
Literarny tyzdennik, 2005, 18 травня (словацькою мовою, переклад: Hana Koskova).
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 47.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 16.

 

ЧАС ЛИНЕ

Час лине. Так, маленька, лине час.
Тихенько попри нас проходить
на пальчиках, перехильцем, бігом,
а нам до того діло і не діло.
Пройшов – то добре, йде – незгірш,
а йтиме – взагалі прекрасно.
Згадав – побачив – спланував,
всміхнувся – зиркнув – облизався,
усе на світі по-роз-ді-ляв,
з’єднав і от собі тихенько лине.
Хай лине, це його біда,
його, як кажуть, особиста.
А ми вивтікуєм кудись,
де нас йому не видно.
Так, мацюпусінька, час лине.

25.12.1984

Час лине
Вітрила–86, Київ, 1986, с. 37-38.
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 35.
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 44.
Українські літературні школи та групи 60–90-х рр. ХХ ст., Львів, 2009, с. 290.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 23.
Чорне і червоне: 100 українських поетів ХХ сторіччя: Антологія, Тернопіль, 2011, с. 1193.

 

СЕРЕНАДА

Опустився на місто морок,
темні вулиці опустіли,
вже невидименький Амурчик
запускає у мене стріли.

Знає добре – куди попасти,
запускає – і цілить точно,
відвертається, посміхається,
ніби робить він це ненарочком.

Під ногами стара бруківка –
відчуває мою ходу –
ніби заздрісно ворухнулась,
бо згадала себе молоду.

Ось нарешті вже твій будинок,
на балконі чекаєш ти.
Я стиснув у руках мандоліну:
досягну я своєї мети.

1984

Серенада
Буковинський журнал, 2009, № 3-4, с. 16.
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 76-77.
Кур’єр Кривбасу, 2010, № 242-243, с. 181-182.

 

СЕРЕНАДА № 7

У моєї мандоліни – вісім струн
(мало бути б вісім струн),
та одну я зняв –
і в моєї мандоліни
сім залишилося струн.
Запитаєш: чом я зняв?
Відповім: щоб сім було,
щоб було моє улюблене число.
Людство вчилось рахувати –
зупинилось на семи,
оттоді і появилось
щастя.
Недаремно тиждень має
рівно скільки днів?
Сім.
Тільки що не сім, шкода,
має світ сторін,
а зате він має (скільки?)
сім своїх чудес.
І для тебе граю я
на семи струнах
і оспівую тебе
сім разів,
ти моя улюблена
цифра сім.
Я на тобі зупинився
серцем, поглядом
і піснею,
що оце співаю –
сьомою з моїх
семи серенад.

1984

Серенада № 7
Вітрила–86, Київ, 1986, с. 38.
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 34.
Калосьсе, 1998, № 6, с. 114-115 (білоруською мовою, переклад: Алесь Аркуш).
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 42-43.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 24-25.

 

ІСТОРІЯ ФІАСКО

фіалки (1 букетик) – 50 коп.
нарциси білі (10 шт.) – 1 крб.
нарциси білі (7 шт.) – 70 коп.
один нарцис білий – 10 коп.
тюльпани (3 шт.) – 1 крб.
цукерка “Білочка” (1 шт.) – 10 коп.
нарцис жовтий (1 шт.) – 30 коп.
талон тролейбусний (1 шт.) – 4 коп.
_____________
3 крб. 74 коп.

1984

Історія фіаско
Четвер, 2000, № 9, с. 81-82.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 37.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 25.
Дольки помаранч. Нова українська поезія, Варшава–Краків, 2011, с. 268.
Czastki pomaranczy. Nowa poezja ukrainska, Warszawa–Krakow, 2011, с. 269 (польською мовою, переклад: Aneta Kaminska).

 

ХИСТКА ХОДА

Хистка хода і усміх несміливий
дві шпильки у розплетеній сові
З коробки втік метелик на повітря
коробку носом кіт відкрив

Заплющиш очі – жовта пляма
з червоною міняється й летить
Розплющиш – опускається на землю
між рамки шпильок
у розплетеній сові

05.03.1985

Хистка хода
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 31.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 27.

 

КРОВОТОЧИВЕ СЕРЦЕ

я тебе посадив на палю
і лукаво спостерігаю
як моя віддзеркалює мука
на твоєму колись лиці

зранку паста зубна
“для чутливих і кровоточивих ясен”
не ясна у мене чутливі
і не вони кровоточать

як і є щось чутливе – то пучки пальців
та й ті стерті камінням і обвітреними губами
і ще подовгаста святкова кулька
ти залізаєш у дзот мого тіла
і надуваєш раптово її
в цьому завжди тобі допоможе
кров мого серця кровоточивого

нарешті вже паля вилізе
через праве твоє плече
на якому стоїть ледь помітний мій герб
перша паля моя типу муки
а не типу “а-уг–

03.10.1985

Кровоточиве серце
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 29-30.

 

ВТІКАВ ПАНІЧНО

Втікав панічно я від тебе
зі сторони дзеркал,
в які дивився я,
а виглядала завжди ти.

Я послизнувся, впав,
а дзеркала
підскочили й розбились.
Пішов у небо льодохід уламків,

пішов і зник далеко,
наче ключ.
Залишилася тінь дзеркал
і кучерики скрізь.

01.12.1985

Втікав панічно
Вітрила–86, Київ, 1986, с. 37.
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 28.
Akcent, 1997, № 3, с. 30 (польською мовою, переклад: Bohdan Zadura).
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 28.
Wiersze zawsze sa wolne, Wroclaw, 2004, с. 156 (польською мовою, переклад: Bohdan Zadura).
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 33.
Літургія кохання: Антологія української любовної лірики кінця XIX – початку XXI століття, Тернопіль, 2008, с. 626-627.
Українські літературні школи та групи 60–90-х рр. ХХ ст., Львів, 2009, с. 290.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 37

 

ХОЧУ ЗАВЖДИ СТАВИТИ ПЛЮС

хочу завжди ставити плюс
а виходить мінус
хочу ступити вперед
а ступаю назад

беру час у спільники
а він мене зраджує
стелю на дивані
а лягаю на підлозі

про тебе думаю
з ідіотським виразом
єдине моє амплуа
бути твоїм катом

не бійся
я ніжний милий кат
єдиноможливий вихід
щоб не стати просто вбивцею

заховаю зло подалі
і знову ніщо не даремно
твої пурпурові іскри
знову в моєму сні

16.12.1985

Хочу завжди ставити плюс
Четвер, 2000, № 9, с. 78.
Королівський ліс–2: Альманах кохання, Львів, 2002, с. 270.
Королівський ліс–2: Альманах кохання, Львів, 2002, с. 270 (французькою мовою, переклад: Pascale Delpech).
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 39-40.

 

ДОЧКА АГАСФЕРА

Я на спині лежу
– розкинуті руки –
меч у грудях моїх
замість хреста на могилі.

Піраміди не треба мені,
ані кургану,
лиш одного я хотів би
– щоб її
на ворону вічну зачаклувати,
що сиділа б весь час
на держалні меча –
аж поки я не воскресну,
або народжуся знову,
а тоді хай летить собі,
і робить, що хоче.

18.12.1985

Дочка Агасфера
Ленінська молодь, 1988, 26 травня.
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 26.
Калосьсе, 1998, № 6, с. 113-114 (білоруською мовою, переклад: Алесь Аркуш).
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 26.
Literarny tyzdennik, 2005, 18 травня (словацькою мовою, переклад: Hana Koskova).
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 30-31.
Дивоовид: Антологія української поезії ХХ століття, Тернопіль, 2007, с. 690.
Літургія кохання: Антологія української любовної лірики кінця XIX – початку XXI століття, Тернопіль, 2008, с. 626.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 5.
Чорне і червоне: 100 українських поетів ХХ сторіччя: Антологія, Тернопіль, 2011, с. 1193-1194.

 

МАТЕМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА

Плюси:
Гарна, хороша, красива, пригожа, вродлива, прегарна,
красна, чудова, розкішна, чарівна, тендітна, прекрасна,
зграбна, тонка, елегантна, уміла, метка, делікатна,
файна, чутлива, струнка, незрівнянна, чудесна, предобра,
лепська, зичлива, прудка, доброчесна, діяльна, активна,
чула, приємна, розсудлива, мудра, тямуща, дотепна.

Мінуси:
Зла, дрібничкова, недобра, погана, огидна, паскудна,
кепська, противна, мерзотна, плюгава, дурна, осоружна,
підла, підступна, лиха, навіжена, потворна, жахлива,
в’яла, страшна, страховинна, жаска, балакуча, криклива,
дика, бридка, нечупарна, пихата, чванлива, бундючна,
млява, облудна, брехлива, похабна, тупа, горопашна,
скритна, фальшива, гидка, вайлувата, нещира, бездушна,
а все одно... див. плюси.

1988

Математична лінґвістика
Україна, 1991, № 12, с. 21.
За вільну Україну, 1994, 29 жовтня.
ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард, Львів, 1996, с. 36.
Лучук, Іван. Трохи білого світу, Київ, 2005, с. 78-79.
Лугосад. Об’єктивність канону, Львів, 2007, с. 45-46.
Дивоовид: Антологія української поезії ХХ століття, Тернопіль, 2007, с. 690-691.
Літургія кохання: Антологія української любовної лірики кінця XIX – початку XXI століття, Тернопіль, 2008, с. 627.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 52-53.
Чорне і червоне: 100 українських поетів ХХ сторіччя: Антологія, Тернопіль, 2011, с. 1196-1197.
Дольки помаранч. Нова українська поезія, Варшава–Краків, 2011, с. 264.
Czastki pomaranczy. Nowa poezja ukrainska, Warszawa–Krakow, 2011, с. 265 (польською мовою, переклад: Aneta Kaminska).

 

ДОЧКИ ГАЗДРУБАЛА

Згасити потяг, певно, не під силу
Ні цілісним, ні вольовим особам, –
Як він завладарює. Кожна спроба –
Пуста. Уволить слід жагу ожилу!

Зімліти від уявної розкоші,
Зайнятись від експльозії фантазій.
Немає змоги стриматись наразі,
Як сни наснилися такі хороші.

Цимбалів звуки, дримби і трембіти
Зливаються в мельодії бажання.
Сягнути піку самомилування:
Усім єством чуттєво затремтіти,

Піднестися на гребені натхнення,
Спізнати дію жагодайних струмів
І розчинитись в змисловій задумі –
В собі замкнути коло одкровення.

26.11.1991

Дочки Газдрубала
Ратуша, 1992, 22 лютого [під псевдонімом: Іванка Ангельська].
Біла книга кохання (Анонс), Київ, 1992, с. 3 [під псевдонімом: Іванка Ангельська].
Біла книга кохання: Антологія української еротичної поезії, Тернопіль, 2008, с. 19 [під псевдонімом: Іванка Ангельська].
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 58.

 

МОЯ ПОЛЯРІЯ

Втішся, зневірений друже –
ніщо не минає намарне.
Все рівноцінно химерне:
забуте, реальне, примарне.

Згадки, метання, прожекти
зливаються у маячіння.
Пітьми глибинні застіння
розкришаться після прозріння.
Завжди панують полярно
і нехіть, й потужне хотіння.

Щоб врівноважити примхи,
вкарбуйся в ілюзію зриму:
Здатність розбурхати пристрасть
рівняється здатності стриму.

17.02.1992

Моя Полярія
Ратуша, 1992, 22 лютого [під псевдонімом: Пантелеймон Ясько].
Біла книга кохання: Антологія української еротичної поезії, Тернопіль, 2008, с. 269 [під псевдонімом: Пантелеймон Ясько].
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 58-59.

 

ВІДМІНКИ ЛЮБОВИ

Н. номінальний, тобто любовний
Р. розкішницький і прутенний
Д. давальний він і є давальний
З. задньопрохідний, сиріч анальний
О. оральний, або ж пероральний
М. мастурбальний, себто солодійний
К. кохальний, чи то пак амурний

20.09.2006

Відмінки любови
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 27.

 

ШЛЮБ

Ліпше
плавати,
як вареник у сметані,

ніж
сидіти,
як сливка у гівні.

Ліпше
барахкатись
у коханні,

ніж
чекати ласки
від випадкової свині.

09.03.2008

Шлюб
Третій міжнародний літературний фестиваль: Альманах, Львів, 2008, с. 144.
Золота пектораль, 2008, № 3-4(4-5), с. 62.
Буковинський журнал, 2009, № 3-4, с. 12.
Лучук, Іван. Нове та давнє, Львів, 2009, с. 11-12.
Кур’єр Кривбасу, 2010, № 242-243, с. 180-181.


JE T’AIME

Кліше амурне повторяв зазвичай
І без конечної потреби, й при нагоді,
І на замовлення при спільній згоді,
Хоч і вважав, що то мені не личить.

І лиш тепер, коли моє обличчя
Уже не в стані спротиву природі
Моїх спізнілих потягів-пародій,
Я кривлюся від свого безязиччя.

Слова, що знехотя злітали з уст,
Тепер тремтять, завислі в горлоносі,
Їх не почують вуха жагоносні,
Розсмокче їх мій страхітливий глузд.

А для відродження цієї фрази
Пройду всі садо-мазохістські фази.

01.02.1991

Je t’aime
Ратуша, 1991, 25-26 березня.
АБВ, 1991, 16 липня (болгарською мовою, переклад: Янко Димов).
Кремнюк, 1992, № 0, с. 2.
Сучасність, 1993, № 12, с. 19.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 46.
Українська мова та література, 1997, № 9.
XXV ювілейна Краківська Ніч Поетів, Краків, 1997, с. 68.
XXV. Jubileuszowa Krakowska Noc Poetow, с. 83 (польською мовою, переклд: Andrzej Nowak).
25. Jubilaum der Krakauer Dichternacht, с. 99 (німецькою мовою, переклад: Oksana Golowko).
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 17.
Дев’ятдесятники: Антологія нової української поезії, Тернопіль, 1998, с. 102.
Сто років юності: Антологія української поезії ХХ ст. в англомовних перекладах, Львів, 2000, с. 666.
A Hundred Years of Youth: A Bilingual Anthology of 20th Century Ukrainian Poetry, Lviv, 2000, с. 667 (англійською мовою, переклад: Michael M. Naydan).
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 86.
Дивоовид: Антологія української поезії ХХ століття, Тернопіль, 2007, с. 692.
Літургія кохання: Антологія української любовної лірики кінця XIX – початку XXI століття, Тернопіль, 2008, с. 628.
Книга любові: Поетична антологія, Тернопіль, 2010, с. 186.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 70-71.
Чорне і червоне: 100 українських поетів ХХ сторіччя: Антологія, Тернопіль, 2011, с. 1197.

 

ТІЛЬКИ ДЛЯ ТЕБЕ
(вінокій сонетіїв)

1.

Постукала у двері тихо-тихо,
Немов боялась настрій перебити.
Я подивився в очко, та на лихо
Не зміг у нім нічого додивитись.

Дивився в очко і сливе не дихав,
Ввижались в коридорі сталактити,
У скронях навіть пульсування стихло
І око безпорадне хтіло вити.

Я знав – хто за дверима там шурхоче
І відав, що вона від мене хоче.
Від неї я також хотів того ж,
Мене уже не пробирала дрож.

Рішучий я не тільки на папері –
І я відкрив свої скрипучі двері.

2.

І я відкрив свої скрипучі двері,
Впустив її до себе до покою,
Став готувати каву, і в етері
Розлилась пахощ, що її густою

Робила пара з кави, ефемерій
Присмачена парфумною луною.
В моїй кімнатній мікросфері
Все пойнялось чудною пеленою.

Ми пили каву, їли чоколяду,
Передчуття вдихали наші пори
І ніби знехотя стрічались зори,
Готові до піднесення і спаду.

Без ліку натяків – стонадцять серій,
Щоб ми могли піддатися химері.

3.

Щоб ми могли піддатися химері,
Вже небагато нам було потрібно.
Жарівка глипала на нас зі стелі,
Скляна блистіла люстра, наче срібна.

Вона сиділа в темному светері,
В легкій спідниці, що сягала рівно
До філігранних литок, а мізерні
Три ґудзики пишалися осібно.

Я приступився ближче і руками
Обвив її ніжніше, ніж давун, –
Вона замружилася від нестями,
Здригнувшись сотнею солодких лун.

А я відчув, як той в мені задихав,
Що налітає наче наглий вихор.

4.

Що налітає наче наглий вихор?
Те, що сидить до часу невимовно,
Чому мовчать задовго дуже прикро,
Що набухає часом повнокровно.

Але якщо вже налетить, то звикло
Заволодіє всім єством ґвалтовно,
І забурлять усі бажання дико,
Усі твої інстинкти поголовно.

Тоді ти переслідуєш мету
Себе осолодити, а партнера
Віднести у епоху золоту,
Перед якою блідне й злотна ера.

Щоб нам озадоволитись велико –
Усе навкруг немов німе принишкло.

5.

Усе навкруг немов німе принишкло,
Лише вібруючи із нами в такт,
Все попереднє і майбутнє зникло,
В чеканні здійснення напруживсь факт.

Уста до уст, і видихом і вдихом
Наповнюєм, спорожнюєм, і так
Шалене збудження нас охопило.
Ось-ось відбудеться вже перший акт.

Вже на тобі ні светра, ні спідниці,
Ні станика, ні майточок нема,
Соски розбухлі, сп’янені очиці,
Закучерявлений шумить лиман.

Крім нас нікого у життєвій сфері –
Ми як палкі відлюдники в печері.

6.

Ми як палкі відлюдники в печері,
І стримання і встид – це не для нас,
Ми чисті, як кольори на пленері,
Сягнули збудження найвищий клас.

Недавно ще, гуляючи у сквері,
Чи припускали ми, що прийде час,
Як наша пристрасть, наче вітер прерій,
Чи то степів, влітатиме в екстаз.

Ось входжу я поволі, обережно
У лоно, що мене бажає дуже;
Розширює її світи безмежно
Мого вхождіння диво харалужне.

Ми не відчуємо потреби ферій,
Заживши у своїй кохальній ері.

7.

Заживши у своїй кохальній ері,
Зливаємось в одно, боги вогнисті;
Ми непідвладні вже ніякій скверні,
Для нас тіла, як дух, криштально чисті.

Вже нам немає діла до вечері,
В нас апетити інші – пломенисті,
І забаганки в нас тепер штудерні –
Як розкоші нам досягнути висі.

Цілованню нема кінця і краю,
Кожнісінької п’яді прагнуть губи,
І вже чи втримаюсь – не знаю,
Щоб жартома в гузно не вп’ясти зуби.

Коли бурхливо, а коли притихло
Навзаєм розкриваємся столико.

8.

Навзаєм розкриваємся столико
У переливах доторків і рухів.
То ніжним стогоном, то тихим криком
Доходять пестощі до наших слухів.

Короткий час минув, як я із риком,
Подібним до грімких небесних звуків,
Глибинно оросив її зі смиком, –
Як знову живчика зростає стукіт.

Холоне в животі, а по колінах
Тоненькі струми легко пробігають,
Лоскоче в вухах, терпне піднебіння,
Хребет і лікті тихо знемагають.

Кристалом буде стан мій хаотичний,
Як обуяє нас приплив ліричний.

9.

Як обуяє нас приплив ліричний,
Зникоме зникне, явне об’явиться,
Відкриються справдішні нам обличчя,
Які дотіль скривав нам світ безличний.

Етичне все, що наше. Неетичний
Той світ, в якому часто нам крутиться
Доводиться, сховавши справжні лиця;
Той світ, до справжніх почуттів драстичний.

У цій кімнаті, в ці чудні хвилини
Ми спірітично рушимо той світ,
В якому першопотяги людини
Відігнано в напівзабутий міт.

І серед свіжозрушених руїн
Ключі знаходимо від всіх таїн.

10.

Ключі знаходимо від всіх таїн,
Від щоякнайінтимніших букетів,
Коли у зближення стрімкому леті
До сьомих розкриваємся колін.

В багатогранні пестощних вимін
Ми дуже схожі на тонких естетів,
Що в любощах не визнають секретів,
І вже як люблять – то зі всіх сторін.

Чоло поцілувала, вухо, ніс,
Щоку, а далі шию, груди далі,
Живіт, пупець, і того, що підніс
Свою персону ґрату гарту сталі.

Коли підхід вже надто еротичний,
Кохання триб тоді нам вадить звичний.

11.

Кохання триб тоді нам вадить звичний,
Коли ми прагнем злетів колосальних,
Коли хотіння нам безмежжя зичить,
Коли надміру струменів повальних.

Отож, мій друг, слуга мій симпатичний,
Опісля пестощів лизально-цілувальних
Занурився у орган той практичний
Із функцій безліччю універсальних.

Губами в русі стиснутий пругкими,
Він піднебіння ніжноплинно пестив,
Язик все ластився, пустивши слини,
А глотка сприйняла кінець фієсти.

Із надлишком хотіння і умінь
Ми прагнемо і змін і перемін.

12.

Ми прагнемо і змін і перемін,
Щоб все мінялось плавно і невпинно,
Щоб все верталось хоч десятеринно,
Хай чується простір і відгомін.

Тоді до нас не завітає сплін,
Як будемо сповідувати чинно
Теорію про те, що безневинно
Вмістився всесвіт в межах наших стін.

Цей всесвіт – Богом дане щастя,
Вся широчінь чуттів і почуттів,
Та відданість, яка стократ воздасться
У безлічі майбутніх ще боїв.

Бо вічні й незнищенні в нас трофеї –
Апофеоз, зеніти, апогеї.

13.

Апофеоз, зеніти, апогеї,
Провалля, прірви, нурки, схили, спади.
Таке життя, на то немає ради,
Ми ж люди, не опудала з музеїв.

Відчули вже, в любові впрягшись шлеї,
Все розмаїття радості й відради.
Ми тішимся благословенням Лади –
Натхненниці, богині, жінки, феї.

Ще перед нами цілі маси втіх,
Обширне поле гарцювань уяви,
Ідей з колінцями великий міх,
Фантазій різних широченні лави.

Це наше спілкування, по ідеї,
Амброзія для мене і для неї.

14.

Амброзія для мене і для неї –
Це ми самі, це разом ми обоє.
Наразі не зрікаємся своєї
Чудної спілки, хоч і не чудної.

Бо як без спілки жити нам цієї?
Якщо розірвем з голови дурної,
То не знайдем такої панацеї,
Яка одне без другого загоїть.

Та ще не все. Це тільки увертюра.
Ми й далі будем вірні нашій Ладі.
Керують нами – світлий дух, натура,
І ми самі, чому ми дуже раді.

Зрадів би знову я, якщо би ти – хо! –
Постукала у двері тихо-тихо.

15.

Постукала у двері тихо-тихо
І я відкрив свої скрипучі двері,
Щоб ми могли піддатися химері,
Що налітає наче наглий вихор.

Усе навкруг немов німе принишкло.
Ми як палкі відлюдники в печері,
Заживши у своїй кохальній ері,
Навзаєм розкриваємся столико.

Як обуяє нас приплив ліричний,
Ключі знаходимо від всіх таїн,
Кохання триб тоді нам вадить звичний,
Ми прагнемо і змін і перемін.

Апофеоз, зеніти, апогеї –
Амброзія для мене і для неї.

12-14.06.1990

Тільки для тебе
Ратуша, 1991, 30-31 грудня (п. н. “Only for you”).
Біла книга кохання (Анонс), Київ, 1992, с. 29 (сонетій 5 “Усе навкруг немов німе принишкло…”).
Лель, 1992, № 5, с. 44-45 (п. н. “Only for you”).
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 47-61 (п. н. “Only for you”).
Лучук, Іван. Трохи білого світу, Київ, 2005, с. 104-118.
Біла книга кохання: Антологія української еротичної поезії, Тернопіль, 2008, с. 129-136 (п. н. “Only for you”).
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 151-158.

Пісень пісня

1. Мій виноградник

Блукаю виноградника довкіл
Твого принадного, де грає сік.
Не взяти приступом його повік,
Віки віків – на варті частокіл

Усіх чеснот. А я, немов дебіл,
Матолок, вар'ят, просто чоловік,
Блуджу навколо, хтось неначе врік,
Немовби не для мене – тіло тіл.

Нема для мене жодних огорож,
Яких би не здолав мій вірний друг;
Переступив я виноградний пруг –
Аж грона всі пройняла млосна дрож.

Отож, моя любасочко, радій,
Твій виноградник вже віднині – мій.

2. Босий олень

Віддавна так у світі повелось –
Кохання з чоловіка робить щось,
Коли блистить вже шкура, а не шкіра,
І з тебе робиться баран чи лось.

Чи олень, чи козел, чи цап. Якось
Вже стати оленятком довелось,
Та я не хочу грати ролю звіра,
Кажу до неба: не метаморфозь.

У мірку добру вмотуюсь сукна,
Іду крізь морок, сповнений морок,
Заходжу в сад босоніж, як пророк,
Скрадаюсь тихо до її вікна.

Стою собі й регочу біля ґрат –
Кохатись людяно миліш стократ.

3. Запахи пустелі

Здійнялась курява стовпами диму,
В пустелі я розгледіти не ладен,
Чи принесе у цю спекотну зиму
Мені вітрець мою кохану зриму.

Покіль не бачу, тільки чую запах –
На крилах вітрових і мирру, й ладан,
І пахощі купців – країн на мапах
Немає їхніх, – все в астральних лапах.

Нарешті виринає мила постать,
Сліди змітає помахом накидки.
Хоча й вгрузає у пісок по литки,
Та їй палкі бажання стежку мостять...

Несе в наплічнику свої пожитки,
Мене ж тим часом хтиві мрії млостять.

4. Очікування насолоди

Очиці – дві голубки з-за серпанку,
Волосся – стадо гілеадських кіз,
Канарком примостивсь на личку ніс,
Цокочуть зуби – ціп'ята на ґанку.

А перса – то близнята у газелі,
І рученьки – то солов'їні трелі.
Все видно так, немовби на тарелі:
Я бачу вже тебе в своїй постелі.

Минувши не одну важливу ланку:
Внизу шумить тінистий гай чи ліс, –
Чекаю вже з самісінького ранку –
Пошвидше б я уже туди заліз,

Піднявши міць із лев'ячих леговищ,
Із леопардових таємних сховищ.

5. Кров із молоком

Бальзам чудовний, стільниковий мед,
Вино над винами із молоком
Гуляють в головах лунким танком –
Ми прагнемо до спільних світлих мет.

Тупцюємо попід своїм садком
І тулимось задком і передком,
Байдужі до знамень дурних комет,
А теж до інших всіх знаків й прикмет.

Із молоком у тілі грає кров,
Для тебе завжди всього я настарчу,
Нам не забракне ні питва, ні харчу –
Пересит щоб лишень нас не зборов.

Та ми йому ніскільки не підвладні,
Ми ще стокротно забавлятись ладні.

6. Царська колісниця

Ніколи мною ти не погорди,
Бо я на все для тебе, квітко, здатен –
Подарувавши, буду марнотратен,
Тобі мої міста і городи.

У володіннях у моїх великих
Всіляких повно цінностей коштовних
І виробів, і витворів кунштовних –
Буяє розкіш у чертогах тихих.

Не завше тихих – звуком многоликих
Під час гулянь і зібрань велемовних,
Звучить псалтир на хвилях пречудовних
Етеру, між тимпана гупань диких.

І лиш твої просвітлені зіниці
Несуть мене на царській колісниці.

7. Говірка пальма

Ти наче пальма на краю оази,
Там примістились два пругкі кокоси,
Над ними листям шелепочуть коси,
Навколишні відгонячи міазми.

Не допускаючи сюди зарази,
Яка літа, немов кусючі оси.
Коли ж над ранок сходять млосні роси,
то пророкують нам п'янкі оргазми.

Для мене люба є твоя розмова,
Хоч язиком безперестанку плещеш.
Не в кожнім реченні бува обнова –
Як соловейко завше ти щебечеш.

Та я терплячий, бо тебе кохаю,
В розмові повсякчасно втіху маю.

8. Солодке сусло

Солодке з винограду й яблук сусло
Вироджує в тобі лишень для мене,
Ґранатове і пристрасно зелене
Вирівнює бажань примхливе русло.

У нього жаготіння липко вгрузло
І бовталось у нім, немов шалене,
Ухмелівало п'янко, навіжене.
Пребудь вовік, моя одвічна Музо!

Моя – для тебе пісня над піснями:
Тому для мене, князя над князями,
Царям царя, поета Соломона
Немає кращого за тебе лона.

Нема для тебе над панами пана
Крім мене – бистроперого Івана.

25-27.06.2004

Пісень пісня (цикл)
Ї, 2004, № 33, с. 330-338.
Сучасність, 2005, № 6, с. 5-8.
Лучук, Іван. Трохи білого світу, Київ, 2005, с. 8-15.
Літургія кохання: Антологія української любовної лірики кінця XIX – початку XXI століття, Тернопіль, 2008, с. 628 (сонетій “Запахи пустелі”).

ДЕННИЙ ВАМПІР

Вампіри суть на світі різних статей,
Не так щоб різних, а властиво – двох,
Відмінних, як пролог і епілог;
Двох протилежних, tertium non datur.

Старе як світ і дуже бородате
Знання про них як про нічних забрьох,
Що строго тільки кров без осторог
Лакомо здатні із людей смоктати.

Та мій вампір є зовсім унікальний:
Я маю в нього успіх колосальний;
Він самовіддано мій персональний,
З’являється до мене лиш за днини

В подобі пишногубої дівчини
І ссе не кров, а... дещо інше чинить.

01.02.1991

Денний вампір
Кремнюк, 1992, № 0, с. 2.
Зустрічі, 1994, № 1, с. 79.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 45.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 85.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 71.

 

AUREA PRIMA SATA EST AETAS

Забудьмо враз усе досьогочасне,
Що так було для нас скупе й убоге,
Що як єдиноріг єдинороге,
Що як контрастність завжди є контрастне.

Тепер у нас дієвище сучасне –
Від жаху аж чоло стає вологе;
Момент придушує, де тільки змога
У нас же наше пульсування власне.

Як по-дурному все. Який занепад.
Де і коли розтанув наш Едем?
Едем? Убогий спільний злотний вік.
І разом ніби, й ні, поодалік –

Невідь куди тепер ми сліпо йдем.
Та хто ж то – я чи ти – дурепа?

19.02.1991

Aurea prima sata est aetas
Ратуша, 1991, 4-5 жовтня.
Кремнюк, 1992, № 0, с. 1.
Сучасність, 1993, № 12, с. 18.
Зустрічі, 1994, № 1, с. 78.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 44.
Українська мова та література, 1997, № 9.
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 19.
Дев’ятдесятники: Антологія нової української поезії, Тернопіль, 1998, с. 101.
Література плюс, 1999, № 4.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 84.
Українські літературні школи та групи 60–90-х рр. ХХ ст., Львів, 2009, с. 291.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 71-72.

 

ВЕЛИКА ВТРАТА

Умій втрачати навіть найдорожче
З безпосереднім виразом очей.
Терпи, коли щонайприкріший клей
Скріпить твої уста, як цеглу розчин.

Пограй вар’ята, дурня з себе клей,
Впади собі оптимістично в розпач.
О фатуме, жорстокий переможче,
Ти хочеш тільки зла мені; ачей

Тобі не вдасться усміх мій здолати,
Тоді ти станеш сам моїм рабом.
Вино повчання, самовтіхи ром
Не поверне мені мої затрати

На ту, розталу в життьовім ефірі,
На тінь струни в моїй штудерній лірі.

09.03.1991

Велика втрата
Ратуша, 1991, 25-26 березня.
Кремнюк, 1992, № 0, с. 3.
Сучасність, 1993, № 12, с. 18.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 43.
Українська мова та література, 1997, № 9.
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 6.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 83.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 72.

 

РАПТОМ

У круговерті, нуртуванні, вирі
Безперестанку крутишся, летиш.
Уламки спокою і бризки грищ –
То мерехтливі сателіти щирі.

Та часом чорторий стихає в мирі
І терпне вмить, не звиклий до затиш.
Тоді уламків, бризок всіх облиш –
Нехай на певний час летять у вирій.

Все застигає тільки ради того,
Щоб ти поцінував рухому мить
Тісного часу, – хай він весь скипить
У пестощах. Щоби ти знав, як много...

Як много важить те, що навіть слову
Не конче вдасться відтворити знову.

16.09.1991

Раптом
Ратуша, 1991, 4-5 жовтня.
Кремнюк, 1992, № 0, с. 4.
Сучасність, 1993, № 12, с. 19.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 36.
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 10.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 77.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 76.

 

СОНЕТІЙ ДО ВОЛІ (ХМІЛЬ)

Коли заволодіє нами хміль –
Не той банал в значінні переноснім,
Але етер, що лучить з нами космос –
Одної замість маєм сотні віль:

Вони зривають наглу заметіль,
Туманом росяним спадають млосно,
Бринять оазами у спеку гостру,
Буяють рясністю плодів і зіль.

Все вільне, божевільне і фривольне
Стає довільним, богорівним, бздурним.
Туман думок позначений амурним
Ізгущенням у дійство сладовольне.

Лише навзаєм не даруєм волі,
Щоб єдність нашу сп’яну не роздвоїть.

13-14.03.1992

Сонетій до волі (Хміль)
Кремнюк, 1992, № 0, с. 4.
Сучасність, 1993, № 12, с. 20.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 35.
Нова думка, 2001, № 115, с. 37.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 76.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 76-77.

 

ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ

Гірло моя, що всі мої поняття
Про душу й тіло, про добро і зиск
Перевертаєш – тьмою робиш блиск,
Рятуй себе від наглого прокляття.

Спали себе в огні мого багаття,
Мов фенікс з піплу тьмяно возродись,
Свій фейс розмаж під власноручний писк,
Забудь своє минулорічне шмаття.

Біжи вперед по стоптаних світах,
Лети навкруг планети що причинна.
Коли ж ілюзія на нуті “не” –
У всьому винна карма безневинна.

Реальним є свідомо рятівне:
Твій лайф і кайф – то мій із паху птах.

22.03.1992

Зоре моя вечірняя
Ратуша, 1992, 14 липня [під псевдонімом: Іларіон Паркер].
Біла книга кохання (Анонс), Київ, 1992, с. 43 [під псевдонімом: Іларіон Паркер].
Лель,1992, № 3, с. 40 [під псевдонімом: Іларіон Паркер].
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 34.
Біла книга кохання: Антологія української еротичної поезії, Тернопіль, 2008, с. 176 [під псевдонімом: Іларіон Паркер].
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 77.

 

LA DIVINA COMMEDIA

Колись давно і зовсім ще недавно
Приречена на зеро пізнавання
Не перша, не глобальна, не остання
Ця непричетність тліла повноправно.

І може славно, може і безславно
Пірнала б і плила в своїх згасаннях,
У спалахах своїх і димуваннях,
Та їй надалось дивонагле право.

Туманом покриває всі пейзажі
Аліґ’єричний профіль баядерки,
Яка в хмільнім на шкельце антуражі
Дає мені причарівні цукерки.

І виникає з їхнього вина
Комедія – дивинна дивина.

30.09-01.10.1993

La divina commedia
Ратуша, 1994, 4 лютого.
Стоки, 1994, № 1, с. 6.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 29.
Суботня пошта, 1996, 11 жовтня.
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 18.
Дев’ятдесятники: Антологія нової української поезії, Тернопіль, 1998, с. 100.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 71.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 80.

 

МУРАХОЇД

На коротко від себе перенісся
У ті палати, дзьобані пташками,
Які гніздитись люблять під дашками;
Пошкробав на порозі перенісся,

Ввалився, всунувсь чи то пак вознісся,
Зблукалий серпантинними стежками,
Зачитаний премудрими книжками,
Щоб поєднати піхв’я і пенісся.

І що ж то в мене за такий формат,
Що біля мене миле сотворіння
Сприйма себе мурашкою; хотіння
Цивілізовано подасть примат.

До себе ніби ставлюся критично:
Номінативно – генітально – клично.

21.12.1993

Мурахоїд
Ратуша, 1994, 4 лютого.
Стоки, 1994, № 1, с. 7.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 25.
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 16.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 68.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 81.

ПРИНЦЕСА НА ГОРОШИНІ

Розказувати казку про принцесу,
Що сіла на перинний стос анально,
Було б сьогодні надто аж банально, –
Та варт належне все ж віддати стресу.

Не казочку на вушко маргінесу
Хотів би розказати я ш-питально,
А розповісти те, що я реально
Колись відчути міг би без ексцесу.

Отож, опід дванадцяту перину
Засунув я у тій казковій млі
Свого дружка, що мало не зімлів
Коли відчув інфанти майже спину.

Ну що б тоді, здавалося, казки?
Фантазії нанизую в низки.

02.03.1994

Принцеса на горошині
Стоки, 1994, № 1, с. 7-8.
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 21.
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 11.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 67.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 82.

 

КОЖЕН РАЗ

Останнім видається кожен раз,
Якщо в природі є передостанній;
Однаково – припізнений чи ранній.
Це прикра правда без дурних прикрас.

Незмічений серединою час,
Незлічений ні при переростанні
Із ражу в раж, ані при пантруванні –
Коли ж при кінчику спливе екстаз.

Гуде в єднанні зародок розлому,
Розриву, розгалуження, розлуки.
Мотивом навіженої розпуки
Закручуєш луну в собі самому.

Мені приснився зайчик на горбку.
Тьму-тьмущу раз ще крикну я: ку-ку.

28-29.06.1995

Кожен раз
Лучук, Іван. Сонетії, Львів, 1996, с. 16.
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 13.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 62.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 84-85.

 

КОТОПОДІБНА З’ЯВА

В кімнату входить щось котоподібне,
Муркоче, нявкає, хвостом махає
Чи то гарчить, тони перебирає,
І ластиться, до всього злого здібне

І доброго. Таке вже часом бідне,
А часом вередливе, – розпирає
Його часами пиха; файно грає
Воно всілякі ролі. Зовсім згідне

Буває суперечить навіть ласці,
Дарованій собі собою, мною
Стократно схваленій, бува, жагою, –
Ніяк не підкоряється указці.

Оте муркливе, дивне і примхливе
Приходом – раде, втечею – щасливе.

31.03.1996

Котоподібна з’ява
Лучук, Іван. Тридцять три сонетії, Львів, 1998, с. 12.
Лучук, Іван. Сто одне щось, Львів, 2002, с. 50.
Лучук, Іван. Дочка Агасфера, Тернопіль, 2011, с. 91-92.


Іван Лучук
Curriculum vitae

Народився 24 лютого 1965 року у Львові в письменницькій родині. Закінчив слов’янське відділення філологічного факультету Львівського університету ім. І. Франка (1986), аспірантуру московського Інституту слов’янознавства та балканістики (1992), докторантуру Інституту літератури ім. Т. Шевченка (2011). Кандидат філологічних наук (1994). Захистив докторську дисертацію «Мистецтво поетичне в дискурсі української лірики та письменницької критики» (29 березня 2013). Старший науковий співробітник Інституту Івана Франка Національної академії наук України. Член Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1989), Міжнародної асоціації україністів (1990), Міжнародної асоціації білорусистів (1991). Співзасновник літературних груп «ЛУГОСАД» (1984), «Геракліт (Голінні ентузіасти рака літерального)» (1991), «ПУП (Планетарна Управа Паліндромії)» (1993), Міжнародної асоціації візуального мовлення (International Association of Visual Languages) (1997), Асоціації українських письменників (1997). Координатор Львівського регіонального відділення АУП (1997–2003). Викладав церковнослов’янську мову в Українському Католицькому Університеті (до 2002 – Львівська Богословська Академія) (1995–2007). Був Провідником Парнасленду львівської газети «Ратуша» (1990–1995), головним редактором часопису «Театральна Бесіда» (1990–1991), заступником редактора газети «Діти Марії» (1993–1997), мав авторську шпальту «Стелаж» в газеті «Молода Галичина» (2002), шпальту «Книжкова полиця» в газеті «Експрес» (2003), шпальту «Інститут літератури» в газеті «Поступ» (2004), був колумністом «Львівської газети» (авторські рубрики: 2006 – «Сумніви сорокалітнього», 2007 – «Літературний jazz», 2008 – «Менше з тим»), мав шпальту «Стелаж Івана Лучука» в газеті «Новий погляд» (2008), шпальту «Бортжурнал Івана Лучука» в газеті «Суботня пошта» (2009). Автор поетичних збірок «Ритм полюсів» (в кн. «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард», 1996; в кн. «Лугосад: об’єктивність канону», 2007), «Сонетії» (1996), «Паліндромони» (1997), «Тридцять три сонетії» (1998), «Сто одне щось» (2002), «Трохи білого світу» (2005), «Велес – се лев» (2008), «Нове та давнє» (2009), «Дочка Агасфера» (2011), книжечки для дітей «Грайлива абетка» (2009). Видав літературознавчі книжки «Ніби поезієзнавчі шкіци» (1996), «Трохи поезієзнавства» та «Поезієзнавча кафедра» (1997), «Триєдине поезієзнавство» (1998), роман «Уліссея» (2000), збірку есеїстики «Сумніви сорокалітнього» (2008), книгу-пастиш «Історія світової поезії» (2010), літературознавчо-есеїстичні книжки «Дикі думи» та «Літературний джаз» (2011), монографію «Мистецтво поетичне в дискурсі української лірики та письменницької критики» (2012), збірку вибраних рецензій за 2002-2012 «Цебер амброзії» (2013). Укладач альманаху кохання «Королівський ліс – 2» (2002). Упорядник антології української поезії ХХ століття «Дивоовид» (2007), антології української любовної лірики кінця ХІХ – початку ХХІ століття «Літургія кохання» (2008), антологій української поезії для дітей «Зелене Око: 1001 вірш» (2008) та «Зелені очі: 1001 вірш» (2010), антології «Вертоград: Українське поетичне тисячоліття» (2009), антології сербської поезії для дітей у переспівах Оксани Сенатович «Кошеня в кишені» (2010), антологій «Ars poetica: Українська лірика про мистецтво поетичне» та «Мистецтво поетичне: Хрестоматія української літературної критики й есеїстики про поезію» (2012). Співупорядник антології української еротичної поезії «Біла книга кохання» (2008, спільно з Вікторією Стах), антології серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука «Ластівка з Лужиці» (2010, спільно з Тарасом Лучуком), антології української паліндромії «У сузір’ї Рака» (2011, спільно з Миколою Мірошниченком). Співупорядник (разом із Борисом Щавурським) і науковий редактор шеститомної енциклопедії «Світова література в персоналіях і пам’ятках». Одружений, має шестеро дітей.

Бібліографія поетичних збірок

1. Лучук, Іван. Ритм полюсів // ЛУГОСАД: поетичний ар’єргард. – Львів: ВФ “Афіша”, 1996. – С. 3–49. – (Збірка у спільному виданні з Назаром Гончаром і Романом Садловським). – (Післямова Тараса Лучука “ЛУГОСАД: канва канону”, с. І–VIII). – (Художнє оформлення Ореста Ґелитовича; Обкладинка Володимира Костирка).
2. Лучук, Іван. Сонетії. – Львів: ФІРА-люкс, 1996. – 64 с. – (Серія “Об’явлення Івана Богослова”, кн. І). – (Авторська передмова “Про серію ‘Об’явлення Івана Богослова’ і про сонетії мої”, с. 3–4. – Підп.: І. Л.). – (Обкладинка Ореста Ґелитовича).
3. Лучук, Іван. Паліндромони. – Львів: Астрон, 1997. – 40 с. – (Серія “Словесність”, вип. 1). – (Авторська передмова “Про паліндромони”, с. 4. – Підп.: Л. І.; Післямова Тараса Лучука “Рак літеральний: Нарис історії українського паліндрома”, с. 35–39). – (Обкладинка Ростислава Різника).
4. Лучук, Іван. Тридцять три сонетії. – Львів: Астрон, 1998. – 44 с. – (Серія “Словесність”, вип. 2). – (Авторська передмова “Про сонетії”, с. 4. – Підп.: І. Л.; Післямова Євгена Нахліка “Карнавально-іронічний сонетарій Івана Лучука”, с. 38–43). – (Обкладинка Ростислава Різника).
5. Лучук, Іван. Сто одне щось: Вірші, сонетії, паліндромони. – Львів: ЛА “Піраміда”, 2002. – 116 с. – (Суперобкладинка Юрія Коха).
6. Лучук, Іван. Трохи білого світу (поетичний калейдоскоп): Збірка поезій. – Київ: Факт, 2005. – 168 с. – (Серія “Зона Овідія”). – (Замість авторської післямови “Овідій – перший україномовний поет”, с. 156–161). – (Художнє оформлення Юрія Коха).
7. Лучук, Іван. Ритм полюсів // Лугосад. Об’єктивність канону. – Львів: ЛА “Піраміда”, 2007. – С. 3–62. – (Збірка у спільному виданні з Назаром Гончаром і Романом Садловським).
8. Лучук, Іван. Велес – се лев. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 44(88) с. – (Книжка-перевертень спільно зі збіркою Назара Гончара “Не здуру ґуру дзен”). – (Стаття Надії Кафки “Паліндромія Івана Лучука та Назара Гончара”, с. 39–43). – (Візуальний паліндром Романа Садловського, с. 44, перевернутий с. 45). – (Обкладинка, паліндромна символіка Ореста Ґелитовича).
9. Лучук, Іван. Нове та давнє: Вірші, помисли, варіації. – Львів: Літопис, 2009. – 116 с. – (На 1 сторінці обкладинки використано репродукцію портрета Івана Лучука, пензля Володимира Костирка; на четвертій сторінці обкладинки – фрагмент “Автобіографії”).

10. Лучук, Іван. Дочка Агасфера: Поезія. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 208 с. – (Серія “ЛУГОСАД”). – (Художнє оформлення Андрія Саєнка-Вергуна).
*
Нагору