Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Василь РУБАН

(вінок сонетів)

1.

З усіх музичних милозвучних гам
Складається мелодія єдина:
На стежку в лісі вибігла людна,
За нею друга – це Самиця й Сам.

Тобі єдиному себе віддам,
Вона йому сказала лише сміхом.
Тут пращурів здолала шалу втіха
Під шум дубів і птаства тарарам.

Де бір шумів і де дзюрчав потік,
Могутнім кам’яницям губиш лік,
Як вітру шум, коліс навальний шурхіт.

Тебе зустрінув – дівчину свою,
Єдину серед тисяч пізнаю,
Мені найближчий твого серця стукіт.

2.

Мені найближчий твого серця стукіт.
Зійшлися — розійтися сил нема;
Ти не схотіла далі йти сама,
Незчуєшся, як мить така наступить.

Одна-єдина всіх дівчат заступить
І поведе на ложе із трави,
Цій силі підкоряються й леви,
Теплінь землі і грому перший гуркіт.

Про навчання ми говорили сперш,
Та ти із мене погляд не зведеш,
Так вийшли ми за місто, ген на луки.

Там далі вже шумів старий Дніпро,
Твого там тіла я відчув тепло,
Як ніжно обіймають твої руки.

3.

Як ніжно обіймають твої руки,
Коли мої заплутались в нейлон,
Одежа з нас спадає, ніби сон,
І чути тихого зітхання муку.

Весільного хоралу перші звуки
Заполонили всю таріль небес:
З-за хмари місяць визирнув і щез –
Він бачив і батьків і їх онуків.

Вдихаю прохолоду персів пружних,
Цілунків жар і лона пломінь дужий,
Тобі усю жагу свою віддам.

Солодкого занурення хвилини,
Як руки жінки пестять мою спину,
І як тебе я обіймаю сам!

4.

І як тебе я обіймаю сам
Уже не в лузі, а у світлій хаті,
Як Ладо Ладу буду милувати,
Коли спаде весілля п’яний гам.

Так любо вдвох залишитися нам,
Тебе я роздягаю, мов перлину,
Цілую білу шию лебедину,
Стою перед тобою – голий сам.

І ноги безкінечні, як дорога:
Так джміль тривожить квітки квіт вологий.
Ми творимо кохання світлий храм.

Мене вгортаєш шовком свого тіла,
До лона тулиш, з шалу осміліла,
Танок передаєш моїм ногам.

5.

Танок передаєш моїм ногам
Уже не в хаті, а на свіжім сіні
Купаємось у сонячнім промінні
Відкриті дужим польовим вітрам.

Твоїх цілунків п’ю живий бальзам,
Між повних цицьок натрусилось сіно,
Сосок смокчу, немов мала дитина,
Вклоняюсь достигаючим плодам.

Рукою пещу молодий живіт
Тугий і ніжний, наче оксамит,
Розсунув стегон заповітну браму.

Немов калина з хмелем заплелись,
Жадібні губи кров’ю налились:
Злягаємось докупи животами.

6.

Злягаємось докупи животами,
В безмежне поле вийшли кораблі,
Гублю в тумані обрії землі,
Лиш хвилі, вкриті цвіту пелюстками.

Десь родяться в глибинах урагани:
По обрію лиш сполохи зірниць.
Природи шалу нам не зупинить –
Я розчинився в музиці органній.

Бо лоскіт наростає як прибій,
Твій ритм стає невтримний і страшний,
Мордуємось, мов стали ворогами.

Об’єднання заполонило нас,
На грані Роду золотий екстаз:
Собі ми видаємося Богами.

7.

Собі ми видаємося Богами,
Затримать хочем навіжену мить,
Та кров, немов гірський потік, шумить,
Клекоче поміж тіла берегами.

Прадавніми родинними піснями
Той шум в моєму серці забринів,
В моєму серці обізвавсь той спів,
Полинув понад рідними полями.

Мов тиша залягла перед грозою,
Так ми удвох напружились з тобою,
Ось-ось з-під віїв бризнути сльозам.

До мене линеш, як трава до гаю,
Тебе, як перепілку пригортаю,
Ми творимо, захмелені життям.

8.

Ми творимо, захмелені життям.
Ти стала вся м’яка і розімліла,
Твої обійми ніжно-злагіднілі,
Стулились очі тихим забуттям.

А лоно марило передчуттям.
Що ми зійшлись, у тому ми не винні,
А винні в тому трелі солов’їні,
Бо вічно на землі цвісти садам.

Зненацька струм єство моє пройняв,
Усенький світ на мить як спалах став,
Немов би розщепилася хвилина.

В тобі все трепетало і цвіло,
Топлюсь в тобі, як в річці джерело,
Роз’ятрюється внутрішнє проміння.

9.

Роз’ятрюється внутрішнє проміння:
Купаємось у полум’ї вогню,
Тебе від себе я не відрізню –
Єдине ми створіння старовинне.

Нова планета між світами лине,
Замішена на темряві сторіч,
Нова зоря серед зірок суцвіть,
Одна п’яної вічності краплина.

Єдині ми із Космосом тепер,
Він в нас і поза нами грані стер,
Ми – просто світло в сонячній лавині.

Нема ні часу, ні ваги, ні сил,
Нема розлук, дороги і вітрил –
Єдині ми у світовім тремтінні.

10.

Єдині ми у світовім тремтінні:
Тремтить Земля, як родиться вулкан,
Тремтить, як родить бурю, океан,
А буря рве на клапті води сині.

Іде одвічний танець Світла й Тіні,
Вдень і вночі не засина Любов,
В річках вода, а в ріках-жилах кров,
Регоче вітер, носячи насіння.

Мене ти наготою полонила,
До свого лона владно притулилась,
Бо родить квітка для бджоли нектар.

Єднання наше – вища насолода,
Для нього розцвітала наша врода:
Це почуття, як сонячний удар.

11.

Це почуття, як сонячний удар,
Ми любим того третього обоє,
Тебе під серцем вже він непокоїть,
Молюсь на тіла твойого вівтар.

Я твій покірний раб і володар,
Ти стала ніби посмутніла й строга.
Моя ти радість і моя тривога:
Поблід пломінних вуст червоний жар.

Так бліднуть пелюстки гарячих рож,
Як над садами літо зайнялось,
Так гасне в квітах пісня солов’їна.

Кладеш голівку на моє плече,
Подаленіла і рідніша ще,
Бо зародилася в тобі дитина.

12.

Бо зародилася в тобі дитина,
Живіт лідходить, наче хліб в діжі,
Під ним, як під горою ти лежиш,
Тебе милую і надіюсь сина.

Любов дається людям, як провина,
У муках родить жінка немовля,
Хоч совісно закоханим гулять,
Хоч це прекрасно: мати і дитина.

Чуття єдиності – це тільки мить,
Життя спішить єдиність розділить,
Щоб множилась істотами країна.

На мить стаємо лиш Богами ми,
А потім прокидаємось людьми.
Окремі ми – людина і людина.

13.

Окремі ми – людина і людина,
Знайома нам на смак самотина,
Гаруєм задля хліба й для вина,
Навколо нас скрегочучі машини.

До вас я повертаюся щоднини
Крізь магазини, крізь метро, крізь чад.
Вже нам не повернутися назад –
Водити Рід з діброви на долину.

Дитячий усміх гріє батька й матір,
У хаті цій горить сім’ї багаття,
В багатті тім мойого серця вар.

Розлука за воротами чигає:
У серці суму квітка проростає:
Ми носимо самотності тягар.

14.

Ми носимо самотності тягар –
Забрали москалі мене із дому,
Роздерли нас надвоє по живому,
Вже сипле листом шостий календар.

Надії небо у облозі хмар,
Живу для вас, хоча б і треба вмерти,
Я кожну ніч з Надією і Смертю
Виходжу на життя свого базар.

Посеред мук, нудьги і самотини
Душею лину в рідну Україну
На ті стежки, де вдвох любилось нам.

Тамую стогін хіті і одчаю,
Твойого тіла ніжність вибираю
З усіх музичних милозвучних гам.

15.

З усіх музичних милозвучних гам
Мені найближчий твого серця стукіт,
Як ніжно обіймають твої руки,
І як тебе я обіймаю сам!

Танок передаєш моїм ногам,
Злягаємось докупи животами,
Собі ми видаємося Богами,
Ми творимо, захмелені життям.

Роз’ятрюється внутрішнє проміння,
Єдині ми у світовім тремтінні –
Це почуття, як сонячний удар.

Бо зародилася в тобі дитина,
Окремі ми – людина і людина,
Ми носимо самотності тягар.

(НА ПРОТИЛЕЖНОМУ БОЦІ ВІД ДОБРА)


 



 









*
Нагору