Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Галина КРУК

Галина Крук

фотограф Наталка Довга

кохання на відстані

зачитані до чорних дір листи
і вже з рядка в рядок не доповзти,
не пронести підбите тіло змісту
повз розділових знаків блокпости.
у цих листів засніжених полях,
де навіть галочка від твого нігтя – птах
реліктовий, у кров стирати лікті –
повзти nach Osten, або просто нах…
у цій давно не азбучній війні,
де окликів надривні позивні
обламуються в мертвому ефірі,
морзянку серця не вловить мені
є простір, але часу – на нулі,
щоб всі крапки розставити над «і»
суцільна терра коґніта розлуки –
її всі на світі мапи замалі.
а там, де починаються рядки,
там над письмом від ніжності крихким
сидиш таким самотнім чоловіком,
що й літери тікають з-під руки

* * *

вулична пташка дощ
видзьобує з наших розмов
раціональне зерно
перелітна пташка душа проситься у тепліші краї
а рідкісна птиця любов
в таких недоступних місцях кладе гніздо,
що ні один орнітолог-лох
не знайде ні його, ні її.
будемо жити тут на пташиних правах,
на темному боці місяця
вересня, дев’ять з половиною днів
доки море б’ється в істериці і осувається Карадаг,
запливатимемо в портвейни –
найзатишніші із портів.
не даватимем волі словам,
бо слово не горобець,
бо невблаганний час стежить за нами в приціл,
бо між журавлем у небі й синицею в жмені
щодня розривається серце
і сонце знову сходить на манівці

* * *

і тоді він дає нам любов, ідеальну як злочин,
у якому ні свідків, ні втечі у ніч, ні ловитви,
у якому продумане все,
що і сумніву черв не підточить:
ось білизна на бильці жіноча –
знімай її, гладь, скільки хочеш,
ось халатів домашніх холодні сумні сталактити
і зашторені вікна, нещільно, як руки в молитві

тоді йдеш на червоне, зневаживши людські закони –
на призахідне сонця осіннього світло тривожне,
так не можна – повискують гальма – не можна не можна
і пульсує в тобі, ніби вирватись хоче ізвідти,
із заклятого кола, солона руда аква віта

наче пальців відбитки нас час так старанно стирає
з білих цих простирадел і просвітів штор незакритих
до кінця, ніби ця
чистота хірургічна й розгладженість складок –
то найдосконаліший витвір
отця

але ми прокрадаємось в сни тих, що нами забуті,
нами в пам’яті білими нитками зшиті
сльозами у миті
просвітління? затемнення їхнього?
ми навертаємось
їм на очі,
як зайди заходимо взуті, сліди залишаємо,
заважаєм, як заїди в кутиках рота,
відкритого для молитви


* * *

за нерівним стукотом серця
стоїш, не певний моєї взаємності
після десяти років назустріч
щораз дужче вабить історія-"якби?"
та, переспівуючи мелодію всоте,
щоразу опиняєшся
перед тими ж дверима...
ввійди ж бо нарешті,
не бався у витирання ніг,
не гай часу на розмови,
де тебе так довго носило,
маємо тільки те,
чого ніяк не оминути:

двозначність ситуації
плюс-мінус
любов до смерті

 

сентиментальна історія: він любить її, а вона – його
і це так незвично у світі, далекому від симетрії
острів посеред моря, а моря того – огого
хвилі їм лижуть руки і рукави нею плетених свeтрів.

що робити з любов'ю, коли вона заходить в зеніт
двоє дорослих людей зі своїми мухами й левами.
жоден із нас не острів, а цілий загублений світ,
із кручами та покрученими
на прибережних пісках деревами.

все що не кинеш у воду, з часом піде на дно –
віри гірчичне зерно, глузду камінь наріжний
а любов – іде по воді, їй одне в голові:
він вона воно
і бог її – ніжність

* * *

усміхнися - нас знимкує далека літня гроза
зафіксує тебе ще тут, назавжди зі мною
на скелястому виступі біографії,
під дощем, що стіною
обступив нас, закривши дороги вперед і назад.

краще б нас тоді осліпило спалахом блискавки, щоб
ми ніколи не втрапили вийти із того фото.
отак стояли б, взявшись за руки,
серед літа, серед потопу
зeлені, переконані, що все подальше –
лише фотошоп

зрештою, хто мені заважає, що мені не дає
прокинутись біля тебе якогось літнього ранку -
тільки щоб згадати, як ти дихаєш,
тільки щоб затягнути фіранку,
аби сонце так різко не падало на обличчя твоє


Sinnerman

голосом Ніни Сімoн,
густим як машинне мастило
на темних водах затоки
Ґданської, чи то Ґудзона
тебе накриває хвилею,
всього до останньої звивини,
і місяць зловісно блимає
крізь рвану діру озонову
та джаз залишає можливими
всі потаємні виходи,
проводить тебе підкопами
тісної, як спогад, теми
у клітці грудній ув’язнений
чекаєш, коли тебе вихопить
сукні її блискавка, тіло її ебенове

під чорним жіночим голосом
поповзом, хтивим полозом
щось у тобі вгинається –
може, то міст над прірвою?

жінка здається першою, першою і останньою

наче вода життєдайною

наче загибель вірною...

Галина Крук

Галина Крук: письменниця, перекладач, літературознавець, авторка трьох поетичних збірок (“Мандри у пошуках дому” (1997), «Сліди на піску» (1997), «Обличчя поза світлиною» (2005)) та двох дитячих книжок, перекладених 15-ма мовами; поезія та проза друкувалися у низці антологій; учасниця багатьох українських та міжнародних літературних фестивалів та мультимедійних мистецьких проектів «SWIЖЕ» (спільно з С.Жаданом та електронною музикою), «SINTEZIA» (спільно з литовськими відео художниками та візуалістами), «Пісні країни OS» (спільно з Ю. Іздриком), «Спів існування» (з О.Хорошком та Р.Бардуном). Перекладала поезію К.Вєжинського, Б.Задури, А.Хадановича, І.Бєлова, Е.Алішанки та ін. Член ПЕН-клубу. Лауреатка літературних конкурсів «Привітання життя» ім.Б.-І.Антонича та «Гранослов», стипендіатка програм Міністра культури Польщі ГАУДЕ ПОЛОНІЯ (2003, 2010), Вілли Деціуша HOMINES URBANI (Краків, 2005) та Балтійського центру письменників та перекладачів на о. Готланд (Швеція, 2008). Bикладає літературу в Львівському університеті.

*
Нагору