Мирослав ЯГОДА

* * *

Сад. В постелі попід небом
співпроникнення
в пітьму посилаючи жаги круговерть.
Розкрите лоно жіноче в тобі очі її,
на зеленому полі вітер.
Занурюючись в ріку дівочості де я, хтось.
З-під бестії ока - облуплена шкіра змії
і розшарпане тіло, чекаючи на приплив хвиль,
щоб наповнити кришталеві дзбани по самі вінця,
вірячи, що це тільки ти.
О, з'яво небесна, покажись.