Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Ігор ПАВЛЮК

Ігор ПАВЛЮК

ІЗ ЦИКЛУ «БУЗКОВИЙ РАЙ ТА ІНДІЇ ІНДИГО»

* * *

Підсаджу я тебе на коня свого
У лимонно-дзвінкій порі.
Тонко крикне під вітром в самотній гонг
Фіолетова тінь зорі.

Сім сатурних кілець на твоїх ногах.
Ти рабиня моя, чи що?
Це гаряча волосся твого пурга,
Твого погляду милий чорт!

В тихих ланях долонь боженя твоє
Із моїм голубів пасуть.
Доки Індій індіго під небом є
І степи з ковилою суть.

Білий кінь, білий кінь понесе обох
До повінчаних медом ласк.
Юним Місяцем тихо всміхнеться Бог,
Притуливши до себе нас.

У лукавій усмішці його вогню,
Крім любові, – законів нема.
Заступає дорогу твоєму коню
Заморожена піна хмар.

* * *

Солоні лінії вогню
На міднім тілі.
Я двері раю відчиню
У заметілі.

Далека Індія твоя... ,
Свята корова.
А у моїх сумних краях
Бузком бузково.

Мене пустила на ніч ти
У пил волосся.
І лотос білий, наче дим,
Складався в тосі.

Крилато-білі кораблі...
Туге мовчання.
Свята веснянка на чолі.
Жіночність рання.

Лизали вікна й зорі нас,
Мов Кама Сутру.
Та день – ласкавий сатана
Прийшов немудро.

Пили ми сором із долонь
Солодким маслом.
...І засміявся телефон.
...І все погасло.

* * *

Ти тілом читала вірші мої –
Тоненька, немов весна,
Ті, що від світу в жилах таїв,
Наче ковток вина.

У божевільно-блаженну ніч
Падала в прірву слів,
Бо відчувала
(А може, й ні…)
Як я тебе любив.

Сонна, мов сонях, була мені
В танці душі, десь там…
Де я для інших віддаленів
За горизонту шрам.

Там, де так холодно
Аж-аж-аж,
Аж закипа вино…
Ми шепотітимем «Отче наш» –
І закипить воно,
Ніжне й безумне,
Як і любов,
Задля якої був.

Ти тілом читала знову і знов
Те, що я серцем чув.

* * *

Море. Ніч. І дельфіна голос.
Безіменна зоря тремтить.
Твоє тіло – дзвінке і голе
Заперечення темноти.

Органічне, органне в жилах,
Солоніють видох і вдих.
На серцях виростали б крила,
Але ж серце наше з води.

Ми на морі сліди лишаєм.
Я – муз–чина і муза – ти.
Розпинаєм і воскрешаєм
Наше тіло, як мед густий.

Отако… отако… і вище…
Хвиля піниться й нас несе.

Ми – життя!..
Ми ж із моря вийшли.

Біля моря нам можна все...

ВІРШ ДЛЯ АНГЕБЛЯДКА

А.М.

Через светр грубої в’язки
Вовченята грудей твоїх
Тоскно прагнуть ласки, як казки,
У медово-гарячий гріх.

Де вільготні пастки й капкани,
Де падіння – політ у глиб.
Де не знаєш – де кайф, де рани,
Де малина, де граб, де гриб…

А коли вибухає космос –
Вовченята ростуть, ростуть…
Вже вони – млосні очі й косми,
І нервова у жилах ртуть.

Лиже светр грубої в’язки
Вовченя тугим язичком.
Після болю і після ласки –
Молочко… молоко.

ДО ТЕМИ «ІНТИМНЕ ДИХАННЯ ЕПОХИ»

Погасим свічку диханням інтимним
І в темноті
До рани ранку
Будем не святими,
Бо ж молоді…

І буде страшно добре нам –
Аж крикне кров.
Ця вовча шкіра… блиск вина…
Кругом – Дніпро.

Кругом степи і чайки зойк,
Струна й стріла…
Новий навколо Мезозой,
А ти – дала…

Дала себе – як Бог дає…
Лягла хрестом.
Збулось тепер життя моє
На сто, на «сто»…

Ти – муза, музика, то ж я –
Муз-чина вщерть.
Мені здається, ти – моя
Красива смерть.

Запалим свічку – заіскрять зіниці,
В раю згрішать…

Моєму тілу в пеклі буде снитись
Твоя душа.

* * *

О. П.

В гості мене запросила.
Поїла приворотзіллям.
У нервах, казала, сила,
Не в сухожиллях.

Я був серйозний, мов космос,
Мов пес – бездомний.
Заснули ми десь о восьмій…
Мов у Содомі.

Закритий твій телевізор
Картиною Рафаеля.
То ж я забув про суспільні кризи,
Небесні закрила стеля.

У вільнім своїм падінні
Торкнулись ми кайнозою.
Калинові наші тіні –
Немов пішли за водою
До білих вогнів, до вітру,
Що спить зі сльози обличчям,
Яке я із неба витру
Усміхом чоловічим.

На відстані пісні біль ще.
Зорі стогнали синьо.

Кого тепер ждатимеш більше:
Мене чи сина?..


Павлюк Ігор
Письменник, науковець.

Народився на Волині 1 січня 1967 року.
Вчився у Санкт-Петербурзькому військовому училищі, відбував покарання у забайкальській тайзі, працював у пресі (в тому числі релігійній), на радіо.
У 1992 році закінчив Львівський державний університет ім. Івана Франка, факультет журналістики. З 1987 року мешкає у Львові. З 2003-го року — у Києві.
Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), літературних премій імені В. Симоненка, імені Б. Нечерди, міжнародної літературної премії імені М. Гоголя «Тріумф», імені М. Шашкевича, імені Г. Сковороди.
Доктор наук із соціальних комунікацій.

Подорожує Україною і світом.
У 1999 та 2000 роках був у творчому відрядженні у США — науковцем, «ченцем», поетом-пілігримом.
Учасник міжнародних літературних фестивалів, зустрічей — у Грузії, Росії, Білорусії, Польщі, Туреччині, Ірландії...
Автор багатьох книг.
Окремі вірші стали піснями.
Перекладає з російської мови.
За композиціями віршів Ігоря Павлюка створено театральні постановки. Його п’єсу «Вертеп» ставить Львівський драматичний театр імені Лесі Українки.
Твори Ігоря Павлюка перекладені російською, білоруською, польською, англійською, латиською, болгарською, японською мовами.
Представлений у книзі «European writer Introduction».

*
Нагору