Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Богдан-Олег Горобчук

Богдан-Олег Горобчук

Зла, Злякана, Мудра Любов

Сузір’я родимок
Архіпелаги родимок

Креслив на ній трикутники що мають спільні кути з родимок
Коли навколо лише балкон трішки прочинено
Холод вповзає підлогою ніби важкий удушливий газ торкаючись зрештою горла
І неважко здогадатися як там — надворі — перші засклені калюжі з препарованим листям
Рушник з балкону трохи хрумкотітиме при стисканні ніби сніг
Навіть ніби яблуко в якого повно власних родимок а значить воно кисле
Ниють червоні губи — ніби всю ніч цілувались — але то протяг їх облизав
Любов ховається в кожній шафці визираючи крізь замкові щілини і мружачись на світло
І прикидаючись то светром то трусиками але рідше — кішкою
Що зі зла підходить до голих і роздряпує спину точно по родинках
Потім лякається — злизує кров — муркотить — гріє
Грається светром і трусиками витягуючи окремі нитки і врешті рвучи їх
Згодом двоє прокидаються — змерзлі й трохи застуджені
Розплескують підлогою холод що вже майже до колін — тобто вони таки втопились
Гладять одне одного по спинах ніжно пальчиками:
Яка мудра любов — накреслила на шкірі в кожного
Дуже тонку віолончель з перпендикуляром смичка
Серединну раму вікна на чотири шибки
сузір’я Південного Хреста

Я Намалював Корівок

свої найліпші малюнки я малюю язиком
на твоєму тілі
сьогодні
я намалював корівок
і одна проникала іншій
язиком до ніздрі:
такий собі коров’ячий дружній цілунок
звичайно ж — прозорий і зникомий — як і усе

Стільки Темряви...

малював би і малював
як тебе поглинає тепло

темніють очі твої – розмиваються їх олівцеві обриси
ти огортаєш горнятко долонями
нігтики твої блискають наче олива горнятко ва

і плед тебе огортає і я тебе огортаю
ти картатієш ти люднієш — дотики — притиски — ніжні ворсинки
гусяча шкіра — мурашки — і дотики
пахне сухою цибулею і вапняними стінами
я би домалював ще трішки рудого лушпиння
трішки газет і вапна

я малював би і малював
дощ за вікном — стільки темряви
і тільки нігтики твої блискають
тепле горнятко холоне
очі твої — більше темніють
слід олівця розтирається

теплість-м’якість

теплість завислих в повітрі знаків
заходу сонця пилин у промені
стогонів теплих коханців стогонів
теплих коханців стогонів м’якість

пляж

так пахнуть сни в гуртожитських кімнатах
поту сіль брі сир бісер перед учнями...
шкіриться сонце — майстерний анатом –
шкіру тоненьку від шкіри відлущує:

пляж, пахнуть сни випадковими спливами
пам’яті, в голову стукає лірика:
ти крізь штанину, намочену зливою,
гладиш мого напівсонного звірика.

він реагує... танок починається:
ми на піску залишаємо звивини...
злива стрімка, мов сполоханий заєць,
хлеще по тих, що на нас задивилися...

ми ж недосяжні для крапель — під тентом...
так рвуться сни — і здається — на біса..?
пам’ять лишає останні фрагменти:
учнів що тупо вдивляються в бісер.

Березневі коти
Антологія ЕротАртФесту

афродита

ти Афродита ванної кімнати
виходиш, а піна із запахом чорної вишні
іще лишається на твоїх ніжках

відчиняєш вікно
слухаєш, як ворони
вправляються у тибетському горловому співі
дивишся, як дощ
цей безпорадний плагіатор Поллока
розбризкує прозору фарбу по всьому, зокрема
по чортовому колесі, яке виростає із густих тонких гілок
як різноколірне вистигле сонце
по трубі, яка малює зникоме біле по сірому тлі
як самозаглиблений імпресіоніст

ти ідеш коридором
і квіти розквітають за твоїми кроками
обертаєшся раптом, дивуєшся:
поставила навіщось горщики із фіалками на підлогу
і забула зовсім

відчиняєш вікно
весна заповнює твої легені
кашляєш злегка
і наступного ранку
навколишні дерева вкриваються липким іще листям
і першими квітами
а в зоопарку закохані коні пржевальського
починають спарюватися за місяць до належного часу

*
Нагору