Боісіда
Гострі лікті соромливо рум’яні...
Драйв очей, зосередженість в кахель.
Збудливі спини… Видихи м’ятні,
Чай з жасмином між нами... й кашель.
Очі в очі — смертельна травма.
Хвилі лишили по тілу шрами.
Краплями в урну земний Соляріс.
Дивишся так, наче просиш ляпас.
Зорі вчахли, ліхтарі, феєрверки…
Пагін пробив шкарлупку цукерки.
Напівмариш, напівтікаєш…
Інтровертно кохаєш.
Бачиш в мені ДНК своїх внуків...
Як не провчити тебе поцілунком?
***
Проростає крізь мене
Кісточка манго.
На клапті серце роздирає
Ягол...
Змовкаю знову — а капелла —
Тебе ревную,
Як Отелло...
Відміряєш скальпелем долю точно,
Розвиваєш мою жіночність...
Буревій, тайфун менш crazy.
У поставі — поезія,
На вустах — кофеїн.
Прометеїв син...
У душі розпалив багаття.
Чи віриш ти в телепатію?
***
Зачарував мене ти гірш від маку,
Сльози хлебчеш — граф Дракула...
Троє ночей за тобою плакала.
На зіницях плівка кришталю…
Не сплю… І люблю…
Чи знав, що вагітна роєм метеликів?
В тобі сто плюшевих ведмедиків.…
Долоні наші вже зовсім незрячі…
Кохаю аж очі зробились котячими…
Оце на краще…
Почуття — нестерпна милість.
Душі наші ворон виїсть…
Назустріч до тебе єдиний крок…
Серце замкну на осиковий кілок...
***
З тобою ми бродячі чорні пальта,
Кохаємось. Ми одна стать.
Сонцеколо — то дартс.
Зігріта бітумом асфальтів
Альма-матер — гараж.
Годинник щораз робить сальто.
І щоразу назад.
Тобою ніжусь, в смаглявому спиш,
Гітарою вкрився,
Під скроні ударні.
Кучеряве волосся — спориш
Такий вже гарний…
Побачення поглядів кожне —
Старозавітній перелюб.
Чому не можна, можна, можна
Фантазії викласти на ютуб?
***
Родимка з шиї пророста як гриб.
Вилиці…майка, плеєр… німб.
Крапелька клею, стіл, статуетка.
Голос з тунелів, в кімнаті спека.
Тихо мовиш, безсилля — грип:
«Тут не прибрано, все сусід…»
Мріють фіранки про запах дібров.
Крихти кексу в джинсах Star Raw.
Тюбик ввібрав смоли, фенхель.
Марить постер еро Мейхер.
Постіль зім’ята. Бильця дивану
Вбік розступилися — ти Мойсей?
Муфти напнули квітучі каштани.
Дотик, похмілля — і все…
Мовчки рахую наші ковтки.
Мить — попрошу твоєї руки…
Верби плетуть за вікном афро кужіль…
— Може замовимо суші?
_______________________________________
Шовк оросив білосніжний фарфор.
Це був укол, кров’яний світлофор,
Рана в серце — в самісінький кратер…
Чийсь покинутий на підлозі бюстгальтер.
***
Планети котиш у більярд,
Самоконтроль то твій азарт…
Хвилин із десять, а може пуд
Думками жорна мелють нюд
До зоревидного помолу:
Потилицю, зіниці, брови…
Люблю тебе як свого ката,
Твої премудрості старечі
Беззаперечність, гречність
І геніальні сльозотечі.
Мов атомів, сліпих жінок,
Моїх ти пестив антиподів.
Не знав хто пил, а хто пилок.
Роками запліднював води.
В любові зі світлом не можна.
Одягатися в чорне.
Мартіні на брудершафт зі мною
«За вчора!»
Поцілунками вкрити коліна?
Переходи, спини, мости.
Заблукав у фасадах, порогах...
Сухожиллям бандаж на литки,
Цементуєш пальці у кулаки.
Гордий вибір твій —
повзти...
Хлібом ділить думки-окрайці.
Замість мозку протуберанці,
Кров бензином всередині,
Тиснуть в підребер’ї судини.
Розріз очей — нетипова статика.
Зустріч кожна для «закохатися».
Вчить хребет мій трепет рук.
В чакри ловиш тихий звук.
Промінь теплий, болеро...
Серцем обняв, мов шатром,
Пахвами, дельтами, по’рами…
______________________________
Тебе обминаю цокотом підборів.
***
В тобі цитадель, коли тихо мовиш.
Лиш поглядом переконати можеш…
Чоло твоє не розрізняє фальші.
Таємним жестом рушиш важіль.
Таке щось маєш, що чую без слів,
На лоджії розводиш голубів…
І досвід твій лиш похідна уяви.
У аурі — вафлі, в міміці — мальви.
Любов’ю в собі виробляєш фруктозу.
Твоя притомність від самогіпнозу.
Ти можеш розчинити кожен запах...
Твій світ народжений в колапсах…
Твої думки читаю, краще за свої.
Втрачають дотик точки больові.
Всі бесіди у нас, мов емоційні страти.
На відстані умієш лікувати.
___________________________
Пишу про тебе — і зникають рими
Благаю, стань моїм побратимом.
***
Ти дивишся на мене із мережі.
В тобі безмежність,
Ведмежа стежка,
Внутрішній стержень —
Пізанська вежа…
Париж і кежуал…
____________________________
У Wordі моєму пожежа.
***
Тягне трави до водопою.
Фресками ночі весною.
В очі злива, мов квасоля.
В руки жовту парасолю.
Китиці в сузір’я Панди.
Бджоли роєм із лампади
Крейдою веселку слала.
Флору тістом замовляла.
Від тебе пахне океаном.
Завжди холодна, бездиханна...
Життя твоє — суцільна йога.
Трима на світі кава, йогурт.
Цитуєш часом премудрість Ганді,
Мовчиш очима барв лаванди.
У ко’сах довгих крашанки…
Не чуєш дзвонів, лише дзвінки.
Живу безвільно, без жалю.
У сни не йдеш, лиш в дежавю.
Чуття лоскочуть, наче спрут.
Любов — то лиш стрибок в батут.
Ще більш закохуюсь у вірність.
Ти будеш зрадницею
За теорією ймовірностей?
Будь! Будь! Будь!
_______________________________
П’янію хіттю, ховаюсь в скрині.
Долоні на сонячне сплетіння,
На віки втомлені мигдаль...
Собі сам: "Не вмирай...
Вставай...
Оживай..."
Чому для нього непорочна?
Святині зурочили? Чи мораль?
***
В тобі олива й горіховий сік пряно-гіркий...
Ти — спора папороті на тильній стороні руки.
Ти — бульбашка шампанського у струменях трави.
Твої очі синьо-зелено-карі — потойбічно живі.
Ти — мушля морська, прибережна галька синя,
Ти — болотисте жабуриння…
Твій шепіт маскулінний із золоченних каффів…
Уяву збурюєш ароматом кави.
В волоссі твоєму вербова тирса,
Навік другорядна, вдихаю твій кисень…
Горіхи, мов яйця, на плідній ліщині…
Кохати з заплющеними можу очима. Щаслива…
***
Скажи, яке хотів би ти добро:
Вінок лавровий і винний сироп,
Видіння правдиві від карт Таро
Чи замість серця земне ядро?
____________________________
Пригоршню в дар чужого сімені,
Цілунками рубці по воло-тімені…
Вернути в змозі хмільні думки
Потраплю гордо в сильце-пастки,
Зробитись можу навік печерною.
І встрелити жар-птицю на вечерю.
Прорвати в силах пологі греблі.
Із місяця зробити собі гребінь.
Хлюпкою кров’ю залити цебро
А хочеш назад своє ребро?
Туманні вирла з тремкими віями…
Я можу спокусити навіть змія.
______________________________
Для мене стань повелителем світу.
І зможу свято цей світ полюбити.
***
Сніжинки-цвяхи
Прохромили зап’ястя.
Зимова повінь,
Безликі птахи
Над обрієм
Мов кульки з гелієм…
В тобі —
Безвольна пастка,
А так приємно…
Розпинаєш мене на хвої —
Хочу бути з тобою,
Хочу бути тобою,
Ми хворі… Любов’ю.
І добре. Як добре!
***
Красуне, кокетко, дівча з пін-апу,
Легенди ходять про твою звабу.
Про ямочку, щічки, стиглість рамен.
З тобою й сатрап бува джентльмен.
Чи радість, чи сльози — усе як залп.
Смієшся софітам і плачеш під ламп.
За мир всесвітній ти п’єш по вінця.
Вмирає надія з останнім принцем.
Виводиш сукні у світ, мов дітей.
В Шанель ще віриш і в щирість людей.
Невинність сердечна твій щирий блуд.
Тебе чекає Голівуд…
__________________________________
І все б чудово, красуне моя…
Давно, давно вже ти — не я.
***
Вона — підступна, руда Сирена.
Тебе ревную — трикляті гени...
І спадок весь — її манери.
Мислиш нею, її любиш клени.
На щоках твоїх її обличчя,
ЇЇ кирпатість тобі не личить.
З нею снідаю, живу, літаю...
З її світлин кушпел стираю.
На ній зійшовся цілий світ.
Шле щодня мені привіт.
Її ненавиджу, тебе кохаю.
__________________________
Суперницею бомби вибухають.
__________________________
З нею спокій, зі мною жага...
Вона — молоко, я — солодка нуга.
Квіти в постіль, каву і колу.
Мене у кіно.
Тебе вона — в школу.
Дати життя — пошана велика.
Лиш я сотворила в тобі чоловіка.
Людська природа така безглузда.
Мама ніколи не стане Музою.
Для мам не освідчуються, дерев не саджають.
Мам не кохають…
Тисну на скроні свої — мов гальма.
Людська природа маніакальна.
Зацілую стопами, битиму вустами…
Чому ревную тебе до мами?
Боісіда (Олена Березюк) 27 років, м. Київ, поетичні збірки відсутні.
|