Класика Проза Усяка всячина Прислів'я, приказки Перевiр себе! Хихітня Відгуки

Любовно-eротична лірика



Hosting Ukraine


*

Анна ВАЛЕВСЬКА

Ой ви, люлi

Ой ви, люлі, люлі, люлі, люленьки-люлята,
мої роки молодії, меліса та м'ята,
розмарини, васильочки, чебреці та жито
я ж над вами ворожила, збирала, сушила,
з вас гербати наварила, та Гриценька не труїла,
в ночвах Ніченьку купала, її тіло біле...
Місяць-ладо ліг на груди, ладно притулився,
як листочок із любистку... Любощів напився
Гриць-сердега...
Сережками, сріблом, дукачами
Ніч чарує,
І чарочку наливає, знає —
Як пригубить коханочок —
Все життя зітхає
За отою, за одною, відьмою малою,
Що у ночвах Місяць мила
Милом із любові...

Niме-анiме-кiно

Знаєш, як найпростіше стати кіноактрисою?
І грати у фільмі за власним, ти чуєш! — сценарієм?
І ні 90-60-90, ані протекцій, ні бабок ніяких не треба,
хіба що дві гривні — квиток на автобус взяти...
ще — неодмінно! — mp3 плеєр і дрібку фантазії
як солі чи перцю у страву допоки прісну.
Такі то справи, а потім-потім картини одна за одною,
голова мало не трісне, операторе, знімай-не-дрімай!
Монтажна, та де ви там? Подуріли? Хутчіше, хутчіше!!!
Кадри — золото! Звук накладемо потім, а може і ні.
Німі ці кадри мені цікавіші. В них стільки експресії,
стільки пристрасті. Я розірву цей світ вранішній на намистини,
нанижу покадрово та анімую. І хоч німою мене вважають,
небалакучою, ви всі почуєте, а радше побачите,
якщо зрячі ще, моє серце гаряче, мою душу-пурушу,
що світ ваш зрушила з нульової точки…

Три Мисливцi

Три мисливці,
що не вполювали ані дідька лисого,
бредуть, втомлені та голодні,
снігами середньовічної Голандії...
голі гілки чорні стримлять у небо,
розпорюють животи хмарам,
марять доми віковічні жахіттями ґерцоґа Альби
через димарі сочяться душі жерт аутодафе
час перетікає з колу в коло
а я перехожу зі школи в школу та нічому не вчуся
в численних метаморфозах та реєнкарнаціях
все ті ж помилки, крейдяні кола, намальовані самою
бо хто ще їх малюватиме по-старому,
коли всі вже мої однолітки
перейшли на новітні ґаджети щоб сидіти в FB
чи ще в якихось ерзац-соціумах...
а що мені? сидіти в дівках довіку
чи стати вдовою чоловіку якомусь похилому,
що тринькає силу життєву на те,
щоб здаватися, а не бути?
так чи ні?
я вибираю нуль:
ні так, ні ні
лишаюся на стороні тих,
що не вірять ні в самадхі, ні в смерть душі,
а хочуть просто вполювати білку,
сподіваюся ви здогадалися,
про що я.
далі не буде...

 

Летюча Кiшка

коли завесніє, уже по-справжньому завесніє,
все як годиться: птахи, перші квіти, листочки, струмочки,
я прокинусь серед ночі від ошалілого вештання крові по жилах,
срібна жилка місячної доріжки потягне мене до вікна,
я тоді стану на підвіконня, —
і поминайте як звали, мур-няяяяяяв!
Спочатку тремтітимуть жижки і крила зрадливі
погано триматимуть тіло
в суміші окси, нітро та ще там якихось ґенів та карбонатів,
а потім ніч лоскотатиме п'яти, я буду радіти, я буду літати
полину до милого на там-ту сторонку, в шпарину пролізу
проб'ю оболонку, що серце тримає його в холоднечі
на плечі його поцілунків накину ліану
і милий розтане і знов посміхнеться
і скаже: "ти знову, кицеле моя, прилетіла?"
і знов не побачить ні крилець, ні тіла
летючої кішки...
"я цього хотіла?" спитаю себе у стотисячний раз...

 

дитячi iгри

мої безневинні дитячі ігри починалися зазвичай фразою:
"а зараз заплющіть очі..."
потім можна робити будь-що-будь, бо уже не страшно,
бо світ залишився за ширмою, а ти страусихою заховалась у мріях...
спершу зробим намет під столом,
теплий плед стане нашими стінами, а ліхтарик — єдиним сонцем.
ми посадимо на коліна наших ляльок, пупсиків, пам'ятаєш отих, маленьких,
я одежу дівчачу із них здирала та просила маму пошити хлопчачу,
щоб були у нас пупси-сини та пупсята-дочки…
ми вдягнемо на них віночки, в скатертині зробим віконце та сидітимем тихо-тихо
аби лихо яке не стривожити, аби душі наші ще не стриножені
вилітали з-під стола ширяти спочатку кімнатами, потім сходами, а далі ти знаєш, серце,
натискайте, ніженьки, на педалі. хай крутиться колесо долі:
на долівці у нашій схованці місця, мов на плато Наска, кажуть там космодром був,
прилітайте Боги, будь-ласка, що створили нас отакими дітьми,
ми і за сорок починатимем наші ігри все так же сакраментально:
"а зараз заплющіть очі..."

 

Святo iменi Клари Цеткiн

Напередодні свята «імені Клари Цеткін»
(хто це була, до речі?) — складу всі свої речі
До валізи червоної, як любов…
Агов!
Хлопці мої, гранатова кров цебенить
та стікає у блюдечко…
А хто тут сміливий? Попробує хто
соку палкого моїх ночей?
Уроків з моїх очей карих ніхто не боїться?
Кари солодкої хто хоче?
Що там шепочеш, любчику мій з волоссям золотої кульбаби?
Ти справді хочеш?
Тоді скуштуй ромової баби, запий усе «Тархуном»
і нумо в подорож!
Валіза — готова!!!
Я твоя знову! Now and here, амінь!

 

Весна прийшла

Ну от і дочекалася! Привіт,
спідничко коротесенька із плюша,
і погляди мущин, що, як плющами,
доладні ніжки обплітають…
Сніжинки падають, кружляють як цвіт вишневий.
Лише нема замінника хрущам, щоб ідилічною
картиночка була для серця та очей вкраїнських…
От березень, от капость!
Все капотить та мерзне, капотить та мерзне!
Бурульки-фалоси висять… Яка з них користь!?
Холодне одоробло!
Чоловіки лиш на язик доладні…
Піду спечу оладок та шоколаду звАрю з корицею,
а може з кардамоном. А потім подзвоню Дімону,
тому, що Даркою в минулому житті була чи був.
Про все та ні про що з часину побалакаємо в рурку.
А потім в нірку шусть і будемо мов сірі миші спати.
І хай почумляться усі марцові коци,
які вже почали чубитись на дахах…

Споглядачка

От була би я вищою сантиметрів на десять,
як ота праворуч — блондинка,
чи як брюнетка ліворуч —
сантиметрів п`ятнадцять вища,
щоб усі чуваки падали,
вивчаючи поглядами ласими
та охочими згини і вигини тіла принадного, ммммм...
О тоді би я знімала скальпи з ворогів роду жіночого
сушила би їх та вішала у тамтому віґвамі на березі озера,
отороченого лісами, які розступаються лише перед мисливицями
з очима-оливами, як у ніжної лані та серцем-кременем,
у якому немає місця ні романтичним шмарклям, ні рожевій помаді...
Але то — все пусте... Мимовільна слабкість...
Бо сиджу я в затишній кав`ярні в Латинськім Кварталі
та споглядаю поведінку різноплеменних нащадків кроманьйонців
з невеличкою домішкою неандертальців та homo orientalis...
Дивуюся часом, але лише хвильку,
Бо ім'я мені — Споглядачка
і я не втручаюсь сьогодні нікуди,
ще кілька сторінок людського альбому прогляну,
доп`ю філіжаночку сьому еспрессо
та світом піду паралельним блукати...

Джмелина Пасiка

Бачила нині першого джмеля,
Важного-поважного, як депутат міськради,
Гудів діловито, шугаючи малявок-мурах на стеблах кропиви,
Кпини свої відпускав, мочив анекдоти,
Доти, казав, будете шукати сенсу життя спільного,
Доки сивина вкриє голови дурнуваті.
Отакий от джмеляка трапився мені нині
Покататися б на його спині пухнастій,
коли цвістимуть кульбаба, ромашки, коноплі та маки
а також гречка, в яку люблять попи скакати,
батоги Петрові, не того, що відрікся тричі,
а іншого Утеклого в Шевчукові світи з нашої віковічної Руїни...
Як тобі така перспектива, Джмелику_мій_Пухнастий?
Візьмеш мене на спину, піднімемось на твоїх крилятах?
Подивимося згори на яри, гаї, хутори, де хаток небагато?
Якраз стільки, щоб кожна з них була зкраю?
Знаю там неодмінно буде пасіка біля тієї, з ясиновим тином...
Не хвилюйся, братику, вона буде джмелина...

Коти

Навесні ніяк не можу заснути, комарина-ж-ти-муха-ж! А ти?
Товчуться під вікнами маруди-зануди-гертруди-похітливі коти,
Ще з березня — день у день, як на роботу!!!! І що ж їм усім досі мало?!!!!
Ня-я-я-я-яв!!!! Роздирають душу на клаптики, ніби моє покривало
Кігтями гос-с-с-с-стрими, як с-с-с-скальпелем — вжить-вжить-вжить —
Ріжуть-шматують сни мої еротичні, такі дотичні
До вересків за вікном....
Хотіла б я знати, а чим сниш ти?
Чи бачиш мене, розпашілу, з обличчям щасливим, з грудьми,
які тужавіють від погляду твого, від торку готові соком зійти?
Чи бачиш як йду по росі від тебе, як купаюся довго в молоці
туманів на луках наших духмяних, п'яних від Еросу споконвічного,
що восресає щораз на Великдень?
Бачиш, коханий, бачиш, бо живемо в одному сні,
бо у дні оці знавісні, дихаємо повітрям єдиним,
п'ємо одне молоко, ходимо босоніж бо одній росі,
хоч і живемо за сотні миль, мій єдиний, рідний мій...

Нюховий екстаз

Сливовий цвіт пахне мені чоловіком (себто, мужчиною) —
Його руками — немов гілками, його кремезною спиною,
Дотулитися до такого — прорости, як прищепа, врости у душу і тіло...
Сливовий цвіт опадає на голову білим-біло,
Цвіте все нараз! Вишні та яблуні, сестри-черемхи, такий нюховий екстаз,
Що голову зносить! Хоч носа не потикай із хати!
Ой... Каштани... Аж кров прилинула... Так багатоооо....
Як на ярмарку марнославства — понаставляли сторчма у небо свічки звабливі,
а звідти сюніч метеорна злива та сяйво місяця таке, що аж-аж!
яка ж то я буду, мій цвіте сливовий, щаслива, мій кучерявий каштане,
ти зауваж, я вже не та — лань полохлива, вивірка, що хутко так скаче з сосни на сосну
Хитну своїм станом тобі звабливим і не засну та і тобі не дам спати,
мій цвіте звабливий, моя памороч, мої чари-уроки...
Я цілуватиму кожну твою пелюстку до забуття,
до розчинення у нірвані твого кохання...

© Copyright: Анна Валевська, 2012

*
Нагору