Березневі коти
Антологія ЕротАртФесту

Сергій Федака

Закінчив історичний факультет Ужгородського національного університету, де і залишився на викладацькій роботі. Нині професор кафедри історії України. Літературну діяльність почав у 2004 р., опублікувавши перші поезії в газетах „Ужгород” та „Карпатська Україна”. Відтак було видано збірки поезій „Дороги кохання” (2004), „Окрушини дзеркал” (2004), „Небесні суходоли” (2006), збірку новел „Яблуко від Єви” (2005). Друкувався у літературних альманахах „Джинсове покоління” (2007) і „Корзо” (2008). У часописі „Екзиль” подав кілька уривків з історико-біографічного роману „Василеві дзеркала” про видатного будителя, першого закарпатського академіка Василя Довговича. До 70-річного ювілею Карпатської України опублікував художньо-документальну повість „Карпатський кросворд”, яка є першою в нашій літературі белетризованою хронікою переломних п’яти місяців крайової історії (відзначений всеукраїнською літературною премією ім. Зореслава). Виступав і як перекладач, подавши свої переклади з угорської у журналі „Всесвіт” (№9-10 за 2006 р.) та з древньоруської у журналі „Дукля” (№5 за 2006 р.). Добірка новел друкувалася у часописі „Київська Русь”.
Учасник ЕротАртФестів „Березневі коти-1-3,5” (2006 – 2008, 2010).

СПОВІДЬ НА ПОРОЗІ ВІЧНОСТІ

Гей, молодята, ну, ви там поспокійніше. Ні, ну, я розумію – кров молода, гаряча, ну, не бачилися дуже довго. Так, аж дві години. Ага, навіть з половиною. Ну, буває, але навіщо мене ламати! Мама міа, ну ви що там зовсім зголодніли? Ну, є ж інші способи висловлення своїх емоцій. Менш руйнівні. Наприклад, міг би ти їй віршики почитати еротичні. Отих самих... Як їх там? Березневих котів, о! Від того б зразу потенція зникла. І мені жодних б проблем. Або на скрипці їй би зіграв. Усе ж краще, ніж на моїх пружинах. У скрипки, до речі, теж талія є. Але ти, схоже, визнаєш одну-єдину талію. Для тебе це комедія, для мене – суцільна Мельпомена. З летальними наслідками. І чомусь це визнання Талії-Мельпомени відбувається тільки на мені. Теж мені – знайшли землю обітовану. Та якби Мойсей зі своїми жевжиками її так витолочили б, як ви ото мене зараз, то всі араби відпочивали б. Е-е-е, пацан, ну, ти ж не Бен Ладен, в натурі. Я ж і тріснути можу. Шкода, що трісну сам пополам на друзки. Бо більше хочеться тріснути тебе по пискові. Але не маю чим. Бо ніжки у мене відлетіли ще тиждень тому. Піді мною якраз мишка вовтузилася. Ага, дошкреблася. Знайшла найбезпечніше місце, дура! Ну, тепер її то вже не обходить. Упокоїлося створіння Боже. Чергова жертва кохання. На цей раз взаємного. Але їй самій від того не легше. Навіть пікнути не встигла. Сусіди знизу до того вже встигли звикнути. А мишка не встигла. Я теж, мабуть, не звикну.
Ні, ну, цілувати мене навіщо! Збоченцю ти. Ага, дійшло нарешті, що то я, а не вона. Ой-ой-ой! Та не кусай же мене! Ага то вже вона, а не він! Чекай-чекай, а де там хто із них? Оце от чиясь голова. Оце кілька хвилин тому було подушкою. Ні, оте, що я думав голова, оте було подушкою. А, ні – подушка онде у куточку загорає. А оце що таке волохате? Мама, вони що там – обшивку мені розідрали?! Ну, звірі, ну, боcота – а ще там по-французьки щось вякали! Та куди ж ти мене так ухопив. Я не втечу нікуди. Ти ліпше її притримай. Бо ви по мені так крутитеся, що я сам зараз сторчма устану.
А колись я стояв у меблевій крамниці, там мріялося про спокійне благопристойне життя! Коли я оцього хмиря уперше побачив, він мені з першого погляду не сподобався. Таке спокійне, благе – хоч на хліб масти. Я зразу відчув – маніяк. Ну, це я про нього ще надто гарно думав. Ні, не сподобався. Категорично. На жаль, я йому навпаки. Він якраз чергового мого попередника доламав і шукав нового батута. Найперше, що зі мною сталося – це першого ж тижня відлетіли мої бильця. Я думав: то вже повний кінець. Нє-а, виявилося – тільки абзац.
Так, а звідки у них вже п’ять ніг? Ні, то не ноги, там десь три руки. Три цілі. І шість десятих. А там де мали бути руки... Там, де руки... Слухай, дівчинко, ну ти ж, ну, йо-мойо! Нє, ну, я розумію, що ти в дитинстві займалася кінним спортом. Так дитинство ж скінчилося! Прокинься, мила. Ти ж уже доросла тьотя. А поводишся гірше за піонерку. Ну, було б це у тебе вперше в житті. Я б ще зрозумів. А то ж тільки за цю добу вже раз п’ятий. А чо б вам не спробувати на кухонній плиті? От вона б витримала. Треба ж урізноманітнювати. Воно, коли одне і те ж, приїдається. Особливо мені. Хоча – були б у мене зуби, то ви їх би вже давно вибили б.
Ех ви, ну ніякої культури сексу! Тільки свій алкоголь урізноманітнюєте. Позавчора хряпнули щось таке, на мене пару крапель упало, так досі там дірка димиться. А цим – хоч би хни. Тільки стінку заледве не проломили. А так все інше – по-божеськи.
Іштенем! Що то у мене так тріщить?! Та то ж моя ра-ра-ра-ра-ма-ма-ма-ра-ма-ра-ма-ма-ма-ма-ма-ма-ма-ма! Мааааама!
Тааак, пішло ревіння слонів. Яким затисли хобота. Два хоботи. О, крики гієн. П’яні папуги підключилися. Так, це здихає синій кит. Від його останніх конвульсій я почуваюся вже пір’їнкою. Зараз я злечу і полечу у вирій – до бісової мами. Ага, полетів. Це вже вибух на компресорній станції. Вибиває двері, вікна і зносить дах. Ці двоє ще продовжують рухатися. Нічні джунглі волають всіма звуками всесвіту. І нарешті – спортивний літак, керований мавпою, в якої видалили геть увесь мозок, причому все це відбувалося прямо у кабіні, цей літак врізається на повній дурі прямо у мене!!! Якщо ви бачили картину Брюлова про таку собі вечірку у Помпеях, то це лажа. Порівняно із тим, що вони вчинили зі мною. Ні, вони там нарешті здохнуть?! Услід за синім китом? Сволочі.
Ага, одне вже лежить, висолопивши язика. У комі. Оте друге живіше, але нарешті замовкло. Ні, не замовкло. Що-що ви там шепочете? Що так, як цього разу, у вас ще не було? Теж мені – меблеві кілери-естети. Щораз прагнуть знищити мене якимось новим способом. Як там писав Андрій Любка? Вірші – це репетиція суїциду? Фіг вам! Секс – це репетиція суїциду. Але найперше – це репетиція мого вбивства. Цього разу пронесло. Слава тобі, Господи! Десь годинку спокою моїм пружинам ґарантовано.