Березневі коти
Антологія ЕротАртФесту

Оксана Луцишина

Лауреат „Гранослова”, „Благовіста”, „Привітання життя”.
Автор двох збірок поезій – „Усвідомлена ніч” (1997), „Орфей Великий” (2000), збірки новел – „Не червоніючи” (2007), роману – „Сонце так рідко заходить” (2007).
Має численні публікації в періодиці та антологіях.
Учасниця ЕротАртФесту „Березневі коти-2” (2007).

ЕРОТИЧНА ДРАМА: ТРИ ПРОЛОГИ І ЕПІЛОГ

1. ЯК

Як я можу взяти тебе!.. Ти ж моє дитинство,
Сама лагідність, хлопчик
Маленький у великому ліжку,
Посеред заснулого міста!.. Хтось купує тобі,
Що був нагим, що прийшов нізвідки,
Кумедні піжамки, картаті сорочки, шкарпетки,
Як я можу взяти тебе?.. Як
Торкнути це фортепіано у сплячому домі,
Розбудити простір, зірвати
Всі твої покрови, пізнати
Серцевину дерева, яке зростало вкупі з моїм!..
…Як я можу взяти тебе!.. Ти чуєш?..
Затихають ліхтарі, ніч перетікає у срібло.

2. СПЕКА

Спека дозоляє менше, ніж неухильність
Обіймів, бажаних, але без шкіри; менше,
ніж порція спокою, притиснутися вухом
До його серця. Ти мене не любиш. Я не знаю.
Назустріч –
Циганський похорон, грає скрипка. У домовині – стара жінка,
родина несе вінки, майже ніхто не в чорному, на обличчях – радість.
Цигани не такі, як ми, вони вміють радіти,
Каже він. Ну що ж, кажу я, день не цілком пропащий.
Ми переходимо дорогу, водій маршрутки розмовляє із глухим пасажиром –
Жестикулює, відпустивши кермо. Чорт, оце був концерт –
спершу дряпатися вгору схилом,
долоні у подряпинах, потім
купатися, він прилюдно скинув весь одяг
повернувся, – що, сміються його очі,
не вмієш бути розкутою?
іди ти знаєш куди, пацан, я навіть лаятися як слід не вмію.
Хлопчику, майже знайомий, любий, рідний –
На сьогодні, на завтра, на кільканадцять митей цього літа –
Будь, о будь моїм притулком, будь ласка!..

3. АФРОДІТА

Афродіта кричить – я не буду,
не тут, на цьому залізі, невже тобі мало
того, що я залишила Олімп, це спроба домінації,
дурна, каже він, заспокойся,
секс – не домінація,
скільки я, по-твоєму, можу терпіти
суцільні пояснення і жодного міньєту?

Перша година. Хочеться
Спати.

4. ПРИСТРАСТЬ

пристрасть – це така штука, якій зберігаєш вірність
навіть за гробом, навіть за вигрітим каменем.
згадай, як ми лежали на цвинтарній траві,
обійнявшись, вірячи у безсмертя.

вітер ковзає по траві, її стебла горять.
іноді вогонь із надр виходить на поверхню.
я сказала, як я буду жити без тебе? – згадай,
згадай або відгадай, як ти жила до мене.

у тебе на шиї заграва скляного намиста.
я торкаюся його і завмираю, аби запам’ятати.
заплющую очі і бачу: на вицвілому камені –
теплий угорський напис, букви, роз’їдені зливами.